Пірати намагались підняти додаткові вітрила, щоб зірватись з мілини. Поселяни, що вже кинули абордажні кішки та лізли на борти з усіх боків, кричали, що гарантують життя. Головний пірат, як потім вияснилось – штурман, оцінивши обставини, наказав здаватися. На повному приливі рибалки зняли з мілини корабель та поставили його ближче до берега бухти.
По відходу загону підтримки герцог наказав іншим вправним вершникам на наявних верхових конях (попередні дозорні пішли у бухту) добігти до евакуйованих, зупинити їх, наказати поки не повертатись, до них під'їдуть і допоможуть, потім поділити узбережжя на три сектори, нашвидкуруч, галопом передивитись, чи нема ще десь ворогів, двом крайнім – з'єднавшись у бухти, прийняти участь у тамтешніх подіях, а середньому — вертатись до отця Онуфрія та шукати забіглих кіз і виконувати інші його доручення.
На раду воєвод (бої вже визначили таких) було визвано капітана піратів (на відміну від князя тричі зачепленого) та від команди двоє, на яких вказали самі пірати. На заяву однієї з командирок дівчат-стрільців:
– Повісити всіх на кораблі та втопити трупи у бухті! – Всеволод м'яко відповів, що полонені пірати – це майно, яким треба розпорядитись. Сказав ще:
– Ти гарна ґаздиня, господарочка хоч куди. – Та помітно відтанула від відкритих лестощів командуючого. Той продовжив:
– Зарізану курку ти відправиш у борщ (герцог навчив поселянок його варити, як це не диво – не вміли), а не викинеш. Ось і ми зваримо юшку.
Коли всі зібрались, припливли навіть та привели корсарів. Капітан горлорізів люто глянув на Всеволода і нахабно розреготався:
– Оце довготелесе цуценя – керівник. Щось на полі бою я його не примітив. Та він з тих, хто чужими пирогами батька поминає.
Нависла тиша. Професор подумки листав у голові опис ватажків піратів цього періоду на Карибах.
– Ця цяця, що відправила мене сюди, могла розщедриться на якийсь ганжет, — стояло у голові князя. – Ну-бо, моя професійна пам'ять, ти була легендою серед студентів, —думав. – Ану як не на Карибах, — подумав раптом.
– Це так, – сказав командуючий нарешті, — мені стидко. Збираюсь виправитись. (Згадав Миронова після арії у "Звичайному чуді") — Але ближче до вітру, капітане Генрі Евері. Ти ж найбагатший пірат у світі. Бо 10 мільйонів індійських рупій таки були на борту "Ганг-і-Савай". Що тебе понесло в море, довготелесий Бене?
– Ти сатана, викравший душу цього нещасного аристократа, – помовчавши, констатував капітан піратів. – Ти не з сього світу. Очі видають. Мабуть і справді пора жити добропорядним сквайром десь, де жодного дня не був, раз я відомий навіть на цьому нещасному уламку земної тверді.
Вияснили, що і у інших піратів дукати і піастри таки є у схованках, окрім того, що було захоплено на бригу. Ціну герцог назначив чималеньку, одразу за всіх, за одного не сплачено – всіх не випускаю.
Капітан прикинув суму та сказав, що поведе до своєї схованки, де майже саме стільки (Всеволод подумав, що не єдиної) і заплатить за всіх. У деяких поселян блиснули очі і намалювалось на пиках — продешевили. Герцог же зробив вигляд, що не второпав міміки , а перейшов до болючого для поселенців питання:
– Хто навів піратів на наш острів?
Пірати не намагались щось приховувати, але здається вони отримали інформацію з десятих рук, та ще й неточну. Відлюдкуватість, а може й дилетантське намагання секретничати, применшила кількість островітян, яку нападники очікували побачити, більш ніж учетверо. Про населення другого острова вони навіть не мали найменшого уявлення. Пограбування і перетворення на покірну піратську базу — ось що чекало колоністів.
На вимогу піратів убитих у бою, добитих та декілька померлих від ран вивезли за рейд та кинули у море, прив'язавши кам'яні брили до ніг. Жителям же краще – нічого від нападників на острові.
За контрибуцією рвався плисти Панас – командир передового загону, потім загону підкріплення, потім – успішного абордажу фрегата – дійсний герой цієї кампанії. Але було назначено непогано себе показавшого хлопця, який став на місце командира абордажного загону, вбитого при першому штурмі корабля та підказав план посадки корабля на мілину, завзятого рибалку із знаменитим ім'ям Сильвестр (5 жовтня – іменини у православ'ї) – привіт відомому автору. Герцог мало не підскочив, почувши ім'я керівника абордажної команди на кораблі Флінта. Взагалі на ім'я рибалок Всеволод знав погано – вони у селищі не маячили – то в полі, то в морі. Хіба хуторян так само плутав, зрозуміло чому.
На питання, чи не боїться він, що оплачені його кров'ю і кров'ю команди немалі грошики віддасть, а волю не повернуть, капітан чемно відповів шановному товариству, що не повірив би їм, гракам, на найменшу монету, але довіряє герцогові як собі. Це була цілковита брехня, наклеп на абсолютну більшість поселенців, чесних людей. Командувач остовпів, але нарада, зайнята грошима, проковтнула цей пасаж, не закашлявшись.
Бойове зіткнення з "джентльменами удачі", де поселенці втратили кожного десятого ополченця з головного поселення, для господарських справ колонії означало погіршення стану з працівниками, бо були ще й покалічені. З іншого боку, не постраждала жодна садиба, худоба після прогулянки непаленими місцевостями бадьоро повернулась додому. Хазяйки шукали своїх качок та гуси. Все ж таки завіялись десь декілька виводків. Нишпорили всією слободою – так і не знайшли. У колоні біженців ще зникли і навіть після наполегливих пошуків не знайдені три цапа та дві молоді і спритні кізочки.
Щоб трохи розважити смутні загальні збори, де були тільки чоловіки обох островів (якщо ви такі рівноправні, то змалюйте собі майдан, на якому на руках у півтисячі мамочок тільки головного острова трохи більше сімсот немовлят у віці від декількох днів до майже двох років, а за спідницю майже у кожної четвертої чіпляється ще й третя дитина, а ви повинні вести порядок денний) і обговорювались питання війни і миру, князь заявив, що у дальніх річечках та на горах років через п'ять-сім почнуть попадатись дики кози, качки та гуси. Торгова площа змучено посміхнулась.
16
1701. Половину захоплених і привезених золотих та срібних коштів князь розподілив між поселянами, вдовам та покаліченими ополченцями —подвійну норму. І став постійним гостем вдовичок, аж його жіночка, що теж стріляла з-за дерев, почала ревнувати. Він же учащав до тих вдів, у яких серед чоловіків селища не було родичів.
Золото це ж золото. Може хтось із напівшалапутних чоловіків піддійте ввечері та попросить грошики у борг назавжди і скаже – придушу твою дитину, якщо кому вякнеш. Отаку мару взяв князь собі в голову. Але поступово грошики у вдовиць уходили, то зорати, то прикупити теличку, то підремонтувати дім, або ж пошити чобітки собі й дитині у чоботаря. Якщо платили ті, кому герцог не давав грошей з викупу, все одно у селі було відомо, звідки вони взялись. Коли було удовами порозкидано на господарювання десь половину отриманих коштів, Всеволод припинив нагляд. Подумки задрав носа, що там чесноти древніх спартанців чи римлян у порівнянні з обмеженим контингентом українців по цю сторону Атлантики.
Але біда чатувала за іншим типом гріха. Ця компанія по перевірці напрямків використання коштів коштувала князеві багатьох синців та декілька місяців життя у конюшні, бо не те, що у хату, але і в корівник (де, по-правді були лише коза, але називалось гордо "корівником") його вінчана його не пускала.
Справа у тому, що одна солом'яна вдова старанно оказувалась практично роздягненою, коли П'яст, постукавши і почувши "ввійдіть", заходив до неї. Попаданець не знав, скільки таких жінок, що не можуть тримати язика за зубами, але йому в обох життях попадались саме такі. Так ось, вона після п'ятої зустрічі з князем, уже як коханцем, точно і в кольорах описала ці події своїй кумі. Та своїм двом кумам. Фантастична версія князевих любощів швидко дійшла до герцогині.
Загалом отець Онуфрій наклав епітим'ю на жовтокосу Одарку, сказавши не зовсім дипломатичне, що рано після смерті чоловіка пішла махати поділом. Князеві заборонив півроку бути коло жінки та наказав відправляти роботу у дворі капличці. Добре, що не відправив до будівників храму. Правда через декілька місяців Всеволода змінив найстарший віком у колонії Аристарх, що спокусився чорнобровою зеленоокою вдовичкою.
На той час була у герцога вже стаєнка і лоша. Коник – його надія на трохи легше повсякденне життя-буття, до князя попав за жеребом, коли розподіляли тогорічний приплід. Буланий, майже темно-коричневий, особливо ноги, з чорною гривою і хвостом, з світло-сірою головою та бурштиновими очима. Посидів князь у сепарації пару місяців у товаристві свого коника, але почались і покращення. Жінка спочатку допустила часту появу Ореста чи Данила у конюшні, через пару місяців дозволила грішнику входити у хату, а ще через пару, вернувшись з видобутку солі, князь не знайшов свого лігвища на соломі. Значить він нарешті лишив свого підрослого коника знов наодинці.
Тим часом ще один поселянин перебрався від своєї Ганнусі, між іншим найкрасивішої молодиці колонії, до вдовиці Онисі, у якої чорт на лиці горох молотив. У жіночій спільноті увірвався терпець і делегація господарок прийшла надвечір, посиділа на причілку, на призьбі та влаштувала Всеволоду виволочку, сказавши, що який герцог волоцюга, такі у нього і піддані.
А цей, останній герой, навіть на умовляння та напучування отця Онуфрія (у миру – Андрія Бондаренко) і благання блакитноокої Ганни, вертатись відмовився.
Князь зрозумів, що пастораль з щасливими пейзанами і пейзанками на квітучих левадах закінчується і треба вести народ до нових зяючих висот, бо буде тут такий серпентарій, що острів змій (щось таке було у Інтернеті за його першого життя) повиздихає від заздрощів. Жорстко лімітована подружніми парами соціальна система, де не було ні вільних чоловіків, ні вільних жінок, почала давати збоїни. Ясно також, що запал пасіонарності згасав.
Князь завив дурним голосом "Майн піпл гоу! Гоу!" Молоденька кішечка черепахово-білого окрасу ошаленіло шарахнулась вбік. На щастя, у домі більше нікого не було. – Мій народ пішов! – добавив він українською.
Вибравшись на подвір'я, князь побачив, що жінка саджає розсаду помідорів, Орест старанно намагається їх висмикнути, а після того, як мати гримнула на нього, почвалав на травичку, де сиділа його молодша – Улянка, з червоною стрічкою у волоссячку, та знов почав старанно скубти бадилля біля тої.