На другій строфі пісні лемент натовпу якось порушився, стало чути лише окремі різкі голоси. Та коли співачка на мить замовкла, на хіднику вже було тихо і всі повернули голови до човна.
Коли ж дві дівчини затягли приспів, хтось у юрбі не витримав і затяг з ними, плескаючи з усіх сил:
О Фатімо, Фатімо, Фатімо,
Зірка яскрава моя!..
Знов запала тиша, і над водою лунко неслися слова співачки та дзвін співучих струн аль-ута. Ніссо співала, що нехай виллють все вино в басрійські канали, бо закоханий хміліє від солонуватої басрійської води, якщо цю воду подала йому кохана. І коли співачка і музика затягли приспів, уся вулиця пританцьовувала, плескала в долоні і тягла приспів.
Алі від переборів дзвінких струн, від переливів гучного й соковитого голосу Ніссо наче перехопило горло, наче солодкі сльози підкотили під горло. Тільки на мить майнула в голові хлопчика ляклива думка: "Чи не захворів я від цих випарів солоної води?" Але ще мить – і пісня, її мелодія та несамовитий приспів стерли всі страхи й думки і понесли його голосом співачки в далеке синє море разом з коханим красуні Фатіми.
Кружляла пташка над вітрильником і сіла стомлено на вершок реї перепочити. Чи є ще сили у коханої не складати крил чекання і чи не спустилася вона на чужий корабель?! Чи є ще сили у коханої не скласти крил, чекати його повернення з далеких країв, чи не зморила ще втома крил її терпеливої любові?..
Матроси, вантажники і рибалки кричали з греблі, деякі навіть плакали, деякі, піднявши над головою руки, ляскали в долоні і пританцьовували… І човняр так підпав під чари пісні, що господині Айші довелося його смикнути добре за одяг. Тільки тоді він схаменувся і швидко направив човна в бічний канал.
Музика повела іншу мелодію на аль-уті, а розпалена співачка, розкривши вуста, важко дихала, прихилила повіки, і її пальці, вмащені хною, рухались, ніби це вона торсала голосисті струни.
До малого багдадця повернулась здатність щось думати, і він з жахом спитав себе, чи не хворий він? Адже його тіло схопила незвична млость і в голові був наче легкий туман. Човен спинився під вузьким підходом біля високої стіни. Човняр допоміг вилізти жінкам, потім виставив на палі важку корзину з пригощенням.
Господиня Айша довго перераховувала дрібні монети в жмені, доки, зрештою, не віддала перевізнику. Він теж не поспішав розпрощатись, а перерахував дрібні, майже стерті монети і сплюнув.
– Бодай на тобі не було благословення Аллаха і на твоїх дітях! Скупердяйка чортова! Дякуй дівчатам – вони ублажили піснею душу мою – не хочу ні з ким зараз сваритись…
Айша тим часом поспішила вхопити ручку важкої корзини, Алі за другу, і потягли до невеличкої хвіртки в цегляній стіні. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа і відімкнула грубі двері. Поки вони корзину затягували, поки заходили дівчата, а господиня Айша замикала двері хвіртки, що скоріше скидалась на стулки фортечної брами, Алі встиг роздивитись подвір'я. І йому стало страшно – посеред двору під засохлою пальмою лежав на боці здоровенний морський човен – справжній корабель. Линви – зав'язки обшивки поперетлівали – гнуті дошки де-де повідпадали жовтою шкаралущею на землю і човен світив крутими шпангоутами крізь дірки, немов загниваюча риба на прибережній ріні. Купою валялись коров'ячі та кінські черепи, буйволячі роги, верблюжі кістки, старі сідла й корзини, з яких визирали шматки різного дрантя. Під стіною зачиненої, нежилої будівлі здоровенна гора шматків деревини різної породи та якості. Були там також купи битого череп'я і великі корзини, заповнені фініковими кісточками.
Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвір'я Айша повела всіх до триповерхового старого будинку.
І тільки коли підійшли до важких різьблених дверей червоного дерева, Алі второпав, що це ж той самий будинок, до якого він сьогодні с іншої вулиці вперше вступив.
У кімнаті з одними глеками Айша витягла з корзини квітки і загадала дівчатам сплести з них вінки.
Корзину з наїдками заперла в комірчину і вискочила зустрічати повій.
Алі не побачив, як вона їх привела і через які двері, бо він добіг нагору до Абу Амара.
Двері були вже відчинені, а сам Абу Амар сидів під стіною, вбраний у тонкий перський каптан, білу льняну сорочку, перепоясаний дорогоцінним сріблотканим поясом.
Мосулець сидів непорушно, стулив повіки і перебирав чорні зернини пацьорок.
Алі, не чекаючи наказів, заходився прибирати постіль, підмітати підлогу, протирати пил з різьблених тахтів.
Потім він попідмітав сходи.
Внизу почулися верескливі дівочі голоси.
Айша покликала малого вниз, і він при світлі тьмяної лампи побачив трьох дівчат – розмальованих наче глечики. Вони щось шепотіли одна одній, хихотіли, кривлялися, наче мавпи в клітці, і з неприязню поглядали на співачку та музику.
Айша сказала одній повії, перевдягненій на хлопчика, так званій гуламійят 2":
– Понесіть нагору з хлопцем корзину. Але та відкопилила червоні пухлі вуста, як дві вишні, з тонким чорним пушком на верхній губі:
– Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини.
Довелось Айші з Алі перти нагору корзину з пригощанням.
Запалив вогонь Алі у чотирьох світильниках, розстелив скатертину, розклав на ній всякі ласощі.
Мосулець підвів очі на хлопця – і малий Алі злякався: погляд був у нього зовсім чорний і холодний, а лице таке, як у різника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець підвів непомітним рухом лівицю і приклав пальця до своїх стиснених вуст. І Алі добре його зрозумів: "Мовчи і не подавай виду, що б не сталося!" І малий теж мовчки і швидко опустив повіки: "Розумію і підкоряюсь".
6. П'ЯНА НІЧ
Знизу почувся передзвін аль-ута, почав наближатись, підійматися до кімнати. Ось розчинились двері, і біля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри неї вступили в кімнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, співачка. І далі вже, на певній відстані, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальовані повії.
Музика бадьоро перебрала струни, і персіянка проспівала привітання мосульцю і благословення всьому дому.
Мосулець же лагідно поздоровив усіх прибулих і показав рукою під бокову стіну – де вже Алі розклав подушки і розгорнув квітчастий килим.
І ось всі розсілися, і сам Алі притулився навпочіпки до дверей, готовий щомиті схопитись і виконати наказ Абу Амара.
Абу Амар підняв руку – і зразу ж Алі був поруч.
– Пригости дівчат солодощами!
Алі нахапав на тацю всього потроху і з такою мішаниною підійшов до співачки, як до найстаршої.
Вона ж узяла тацю з його рук і подала музиці.
Та вибрала собі якийсь медовий коржик і обережненько відхилила пригощання. А співачка без поспіху вибрала найсмачніші і найдорожчі солодощі. І, не озираючись, передала трьом дівкам решту. А ті вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути.
Музика тим часом підтягла струни, підправила лади аль-ута і тонесеньким голоском заспівала:
Щедрий господар –
Взірець для купця-багача,
Щедро подав його слуга
Щедрі дари землі –
Все гостям запрошеним
Для веселої втіхи,
Слуга твій хлопець меткий,
Добрий буде із нього
Товариш в кривавім бою.
Алі вперше чув, як складаються вірші, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах співці часом складали пісні в присутності захоплених болільників-слухачів. Але то були пісні про військові подвиги предків чи про нещасне кохання, а малого Алі те зовсім не цікавило. Знов дивне відчуття якогось чи то туману, чи то млості напливло на хлопця, хоча в цієї плосколицьої невеличкої дівчини не було ні сили голосу, як у персіянки, ні п'янкого звучання.
Здивувався собі Алі і навіть вщипнув себе, бо подумав, що він сьогодні цілий день крутиться, а їв лише в полудень. І чи млость у нього не від голоду раптом? Але й голоду особливого він не відчував – їсти хотілося як завжди.
Хлопець перевів очі на свого тимчасового господаря. Бо він знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удачі. І він, Алі аль-Багдаді, попливе за обрій на білобокому, крутобокому басрійському вітрильнику.
Побачив, що ніздрі його хазяїна роздулися, немов ніздрі ошалілого коня. Подумав він: "Чом я не мандеєць?! Що вона, ця музика, проспівала образливого, поганого? Коли такі обличчя у вантажників на багдадськім базарі-суку, вони вже не сперечаються – в їхніх руках блищать ножі!"
Абу Амар же клацнув пальцями, і Алі, немов стрибунець, підскочив до нього.
Мосулець стяг з мізинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю і прошепотів:
– Віднеси музиці Кадарії і скажи їй, щоб вoна згадала сліди старого бабія Омара і пройшлася по тих слідах своїми маленькими ніжками.
Хлопець виконав побажання хазяїна.
Запала дивна тиша, коли музика Кадарія крутила в тонких пальчиках іскристий червоний лал. Її подруга Ніссо збіліла лицем під товстим шаром рум'ян, а нігтями вп'ялася у власні долоні.
Троє повій виструнчились, витягли шиї, як базарні голодні суки біля брами бойні. Музика вдягла перстень, і тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута.
Кинули мене друзі і серце страждає,
Прагну стріти кохану, зітхаю весь час,
І для чого поради, і для чого люб'язні підказки,
І на що сподіватись, як невірна кохана?
Хто потішить мене? Нащо в серці надію плекати?
Так і буду я жити, лише смерть мені душу розрадить.
На очі красуні-персіянки Ніссо напливли сльози, вона до крові прикусила нижню губу.
От її Алі зрозумів зразу – вона не знала цієї пісні і не могла її проспівати своїм чародійським голосом, від якого наморочиться в голові і млость розливається в грудях.
Зате наступну пісню – тільки почала Кадарія, як Ніссо підхопила ридаючим солодким голосом і вже вела всю до кінця.
В цей час стали в дверях троє – два купці, що вже трапезували сьогодні вдень з мосульцем; третій був у шкіряній куртці-панцирі і при зброї, одязі стражників. За поясом Йєменська джамбія 21 в дорогоцінних піхвах, при боці дорога дамаська шабля2.
Ніхто з трьох не порушив співу пишногрудої персіянки. Абу Амар теж не ворухнувся, не повів і пальцем, поки лилася пісня і дзвеніли струни під тонкими пальчиками Кадарії. Лише коли відбриніла остання струна, Абу Амар підвівся і. пішов до дверей вітати гостей.
І що здивувало Алі: коли мосулець вітав озброєного чоловіка – очі його світилися щирою радістю, а усміхнене лице було сповнене великої поваги.
Далі пішла робота для Алі – він допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощі, бігав униз до господині Айші за глеками вина.