Весна почалася аж у квітні. За зиму набралося безліч снігу, який почав танути весь разом, незважаючи на північні й південні схили і висоту над рівнем моря.
Десь в низах текли брудні і переповнені ріки, розливаючись повенями у різних містах, але там ніхто не знав, як сходять у горах сніги.
Ялівець теж стікав. Кожна камениця тієї весни трохи розмивалася. Все через товщу зимового обледеніння.
На кожній вулиці міста горіли ватри, в яких палили листя і гілля, яке повилазило з-під снігу. Спалення весни пахло інакше, ніж осіннє — у вогонь потрапляли обітнуті стебла винограду, вже захоплені соками.
6. Цілу весну Себастян зі страхом чекав нападу алергії — як попередніх років. Але алергії не було. Це місце прийняло його без спротиву.
Натомість зауважив під час чекання, що дерева розпускаються вранці, відразу на кінці ночі.
Про Себастяна вже знали всі у Ялівці. Не раз він, забрівши з Францом у якийсь бар, мусив оповідати різним товариствам про Африку. Те саме, але щораз довше. Його навіть запрошували в один пансіонат інструктором з виживання, але Себастян відмовився через брак часу.
7. Бо якраз тоді Себастянові приснився один сон.
Він з Анною йшов вуличкою міста, якої насправді не було у Ялівці. Вулиця утворювалася двома рядами будинків, що стояли на голому схилі. За будинками — самі альпійські луки і стежки звірів. Вулиця вела стрімко вгору. На партерах будинків розміщувалися лишень різноманітні бари. Столики стояли і на внутрішніх подвір'ях за причиненими брамами.
Вони заходили в кожен бар по черзі, підходили до всюди інших шинквасів, одним духом випивали по шклянці білого, запам'ятовуючи смак різних років на різних виноградниках, їм говорили щось несуттєве, але дуже цікаве десятки знайомих, які сиділи у всіх барах. Нарешті з одними знайомими, також чоловіком і жінкою, затрималися надавше. Жінки про щось розмовляли, а той чоловік запропонував Себастянові скупатися.
Вони вийшли з бару і пішли вулицею ще дальше догори. Вулиця різко закінчилася засніженою вершиною гори. Вони перейшли через неї на протилежний схил. Там був великий відкритий басейн. Себастян перший зайшов до нього. Пірнув і поплив під водою, відчуваючи, що в басейні є якась течія, бо його зносило трохи вбік. Він випірнув і, тримаючись на воді, переконався, що так зносить ще сильніше. Те саме відбувалося і з приятелем.
Вони дрейфували до сторони басейну, яка закінчувалася не стіною, а шнурком, натягненим на поверхні води. Чим ближче до краю, тим сильніше затягував вир, ніби вся вода збиралася вилитися за той шнур. Коли їх принесло до ціп межі, вони ледве встигли вхопитися за нього. Ноги понесло вперед, і вони лежали на спинах, вчепившись за шнурок. За ним щезали маленькі білі черепахи, яких несло звідусіль. Так Себастян протримався кілька хвилин. Руки боліли, як ніколи в житті, і він вирішив відпуститися і поринути за черепахами. Але спочатку підняв голову і заглянув за шнурок. Там вода обривалася величезним водоспадом, утворюючи гладку і височенну, непорушну на вигляд, стіну. В самому низу провалля Себастян побачив усе, що може бути на світі. Раптом течія цілковито вщухла, а тоді відразу ж понесла його в протилежний бік, боляче викинувши врешті на те місце, з якого вони сходили у воду. Ціле тіло Себастяна з дивовижним жалем згадувало недовгу купіль.
Вони вдягнулися і швиденько вернулися тим самим шляхом до бару, зауваживши, що на будинках з'явилися балкони, яких перед тим не було. У барі було порожньо, лише дві бабці грали в шахи за столиком, який хитався щоразу, коли котрась переставляла фігуру на шахівниці. У численних фляшках на креденсі за шинквасом не було жодної краплі напоїв. Вони вже хотіли йти геть, коли бабці покинули шахи і підійшли до них. Згодом з'ясувалося, що ці бабці — їхні жінки (Себастян ледве впізнав Анну), які чекали своїх чоловіків, нікуди не виходячи, рівно сорок років.
8. Себастян був настільки вражений, що на другу ніч намагався знову повернутися у продовження сну. Але натомість йому приснилося тільки те, що він — чай з молоком, змішаний у пропорціях, які дають найкращий відтінок.
9. Анна спокійно вислухала цю історію і сказала, що може бути і так, але переважно виглядає зовсім інакше, бо насправді насолода гніздиться не у вестибулярному апараті, а десь в легенях, щось там з диханням, наповненням, випорожненням, тиском повітря. Давно Франциск казав їй те саме.
10. Ввечір Анна зняла з Себастяна сорочку і вдягнула її на голе тіло. Посадила його на бідермаєрове крісло, вибране серед усіх крісел у домі, знайшла у шафі почату пачку капральського житану і вклала йому до руки. Відірвала з верети чотири невеличкі клаптики, взяла фляшечку чорнила "Пелікан" і сіла до столу. Себастян закурив капрала, а Анна мочила палець в чорнило і креслила на обривках верети примітивні і кострубаті малюночки — сонце (колко з кількома великими променями у всі боки), ялинку (вертикальна лінія посередині, а від неї з двох сторін відходять симетричні короткі, похилені вниз патички), людину (патичок, зверху і знизу — роздвоєння, між піднятими руками маленьке колко, між розставленими ногами — штрих у бік землі), квітку (більше коло, щільно обліплене меншими півколами).
З-поміж сторінок Ляруса Анна вибрала суху квітку сортової коноплі і запакувала її у вузьку скляну трубочку, читаючи тихо якісь гасла енциклопедичного словника. Закінчивши, витягла із Францискових штанів пояс і скрутила йому руки за спинкою крісла так сильно, що грудні м'язи стали цілком пласкими. Своєю нашийною хусткою так само міцно зав'язала очі. Вийняла з кишені, відразу розкриваючи однією рукою, бритву і без ніяких зупинок тричі надрізала Себастяна: на плечі, між ребрами і впоперек живота. Надрізи якусь мить побули тонкими рисками, тоді їх краї розлізлися, рани відкрилися і потекла кров.
Анна вийняла недопалок житану з Себастянових губ і розкурила від нього квітку у трубці. Зробила кілька повільних затяжок, довго тримачи в собі дим після кожної. Накінець взяла трубку в рот тим боком, де тліла конопля, і витиснула одним видихом потрохи диму на всі рани. Знов затяглася рештою, притулилася ротом до рота Себастяна і випустила все, що тримала. Від несподіванки Себастян закашляв і став облизувати губи — капральський житан робив інакший смак на губах.
Аж тоді Анна заліпила порізи розмальованими веретяними латками. І порозв'язувала Себастяна, який постановив собі нічого не питати.
73
11. Тої ночі Себастяну приснилося, що вони з Анною ідуть вулицею, яка виводила з Ялівця. Лише замість ялівців і жерепа росли дві шеренги величезних квітучих лип, про які було відомо, що вони зараз почнуть говорити, і тоді треба або взагалі нічого, крім привітання, не казати, або відповідати дуже точно. Дерева мали щось оцінювати за знаними їм показниками. З боків і зверху, крізь усі тріщини крон світило безальтернативне сонце — так морська вода проникає в дірявий корабель, розбігається по ньому, набирається у всіх закапелках і опускає на дно.
Він ішов цим коридором так переконливо, ніби щось натискало на потилицю. Поруч ходили якісь невідомі люди, але якби зробити фотографію вулиці зі всім натовпом, то все одно було би зрозуміло, що фотографія про нього.
Себастян бачив трохи наперед — під деревами ще лежали купи позмітаного листя, а він вже дивився, як з них іде перший дим.
Він знав, що буде цим тунелем іти завжди, поступово тратячи себе через тертя об світло, аж поки не зайде у вічність, остаточно ставши світлом.
12. Анна була вдячною ученицею і навчила Себастяна задавати і дарувати тематичні сни, використовуючи найбільшу у світі силу — вібрацію. Для досягнення такої насолоди треба лиш трохи фантазії, щоб самому навчитися вгадувати вібрацію в тім, про що не вмієш подумати, що мав би це знати.
13. Цілий початок літа Анна і Себастян розважалися, бавлячись, що Анна вагітна.
Вони почали кохатися делікатно. Спали довго. І довго не вставали, пестячись ще раз. Неквапливо ходили на полонини по молоко. Назад верталися зрубом, зриваючи найближчі ягоди, і ще останній раз кохалися там, де закінчувалися ожинники. Дорогою згадували про свої перші дні разом, завжди знаходячи якісь не зауважені раніше тонкощі. Обідали завжди вдома на веранді, а вечеряли десь на людях, але завжди замовляли найздоровішу їжу, а сервіруючи стіл, укладали вишукані натюрморти. Міряли у крамницях суконки, які би пасували вагітним. Переставляли
речі в кімнаті і планували, як розмістити дитину. Купували у книгарні дитячі книжечки на кілька років наперед, і Себастян читав їх Анні на ніч. Себастян мив Анну у ванні, витирав її І намащував пахучими олійками. Перед сном гуляли в наигарніших місцях Ялівця, поливали нагрітою дощівкою гарбузи, які вирощували у дірявому баняку на балконі, і пили чаї з цілющих трав. Вже лежачи, Себастян гладив під м'яким коцом Аннин живіт так, щоб приспати і вийти на балкон заради останньої сиґарети. Посеред ночі Анна будила його, і вони довго не спали.
14. 28 червня Анна захотіла побути цілий день сама. Вона мала встигнути дописати листа Непростим і передати його старим Бедою, який заїхав до Ялівця лише на кілька днів, бо Непрості потребували його, замисливши якусь гігантську справу.
Себастян не відходив від Франца. Вони говорили, шпацеруючи Ялівцем один пішки, а другий — плавом у каналах. Потому інструктор з виживання зробив їм знимку і пропльонтався з ними аж до ранку спочатку у Беди, а пізніше — вже Бог знає де, п'ючи аґрестове вино, джин і пророкуючи страшні небезпеки необачному Себастянові.
15. Наприкінці вересня Анна поїхала у Мезетеребеш і вписалася добровольцем до леґіону Українських Січових Стрільців.
Напередодні до міста нарешті прийшли Непрості. Анна зустрічалася з ними у французького інженера, ночувати лягла біля Себастяна на ґалерії, а вранці її вже не було. Не стало у Ялівці і Непростих. Франциск був впевнений, що вона або пішла з ними, або вони її з собою забрали. Себастян хотів кудись йти, щось розпитувати, лише б робити щось, що здається необхідним (через півроку він буде вдячний мертвій Анні, яка передала немовля якраз тоді, коли не стало Франциска і треба було щось робити, щоб не втратити глузду від самотності).
Між іншим, бігти навмання і розпитувати кожного, шукаючи загубленого, є не таким вже безсенсовним.