— С. 235.
1115 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. III. — С. 612.
1116 Воспоминання о Шевченке, 1861. — С. 32 — 35.
1117 Ibidem. /532/
Останню рису ми спостерігаємо за Шевченком цілий вік його: вдача його в відносинах до жіноцтва — швидко займатися коханням і швидко гаснути. Глибока, палка перейнятливість і тут, як і взагалі, була ознакою його вдачі й темпераменту.
Ускову він покохав глибоко, але теж ненадовго. В жовтні 1854 "Агата" була задля його "суща Божа благодать", а в квітні р. 1855 "його єдина моральна опора" стає "людиною без життя, порожнечею" і наступає розчарування і край коханню 1118.
1118 Киев[ская] ст[арина]. — 1883. — Кн. І. — С. 173.
Кохання в Нижньому Новгороді до Піунівни було, може, й палке, глибоке, але протяглося воно у поета, як бачили ми, менш двох місяців.
Поривання до Довгополенківни і Полусмаківни, як побачимо, не мали в собі й сліду серйозного глибокого кохання. Се була тільки остання іскра, певніш сказати — теплий ще попіл великого, палкого, але змученого і перегорілого вже серця. Останні два сватання його, говорячи правду, були властиво потребою не кохання, а єдине потребою спекатися самітності. Шевченко тямив, що сили його духово-моральні зруйновані, що вони гаснуть, але він не хотів сам собі признатися в тому, сам себе дурив і гадав, що коли він побереться, так спекається того лиха, руїни, якого жодним чином спекатися вже не можна було. Він гадав, що коли чиїсь "плечі молодії", людини молодої, свіжої, бадьорої "підопруть його старі плечі", так дух його, серце, увесь духово-моральний організм його теж помолодіє, набереться свіжості, бадьорості: він, зовсім натурально, жадаючи спочинку і спокою, шукав саме того, чого вже не було в йому самому. Він гадав, що молоде подружжя з свого свіжого серця переллє в його старе серце росу молодості, омолодить його, освіжить! Овва! помилка стара як світ!
Спостерігаючи усі відомі нам випадки Тарасового кохання, не можна не помітити, що часом якого-будь дрібного вчинку, зробленого любленою їм женщиною, такого вчинку, що здавався йому не моральним, досить було на те, щоб кохання його дійшло до берега, розбилось і згасло.
В сьому разі недодержання свого слова найбільш вражало поета і відтручувало його. Київську красуню він кидає за те, що вона не додержала обіцянки, кликавши його до себе. На Піунівну він лютує страшенно теж за недодер-/533/жання свого слова. Ускова розчаровує його тим, що грає в карти.
Важно б було довідатися, які саме женщини подобалися Шевченкові? Та, на превеликий жаль, на се вельми бракує нам матеріалу. Чужбинський не списав нам хоч би рисами загальними ні єдиного патрета з того жіноцтва, щодо якого він спостерігав у Шевченка поривання серця, тільки й повідав, що "Шевченко любив женщини живої вдачі, щоб женщина була палка, загарлива, щоб під нею земля горіла на три сажні".
Коли в останніх словах розуміти силу жвавості й енергії, то такою, говорено мені, і була Федосія Кошицівна; Харитина Довгополенківна "молодою була проворна та жвава, наче та дзига" 1119. Трохи такою здається мені і Піунівна, але таким вимаганням ледві чи відповідала Полусмаківна.
Що подобалося Шевченкові з жіночої краси фізичної? Задля відповіді можна крихтами назбирати матеріалу.
Карі, іноді чорні, очі та чорні брови так подобалися Тарасові, що він вважав їх за нероз’єднану приналежність краси жіночої: де краса, там карі очі, чорні брови, біле лице 1120, там стан гнучкий 1121. Що така саме жіноча краса вабила його і здіймала в серці у його кохання, бачимо з того, що люба його Дуня Гашковська була чорноброва 1122. У Федосії Кошицівни чорні густі брови облямовували великі карі очі 1123. У Довгополенківни "з-під тонких дужковатих брівок дивляться поглядом трохи гострим великі чорні очі 1124. Ликерія теж кароока. В обох їх стан гнучкий, тонкий 1125. Взагалі можна сказати, що усі відомі нам, яко Шевченкові люблениці, дівчата були вродливі, гарні з себе.
1119 Лист П. Л. Крамаренківни. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 50].
1120 Воспоминания о Шевченке. — С. 34.
1121 Див.: Кобзарь. — 1876. — Т. І. — С. 194, 215, 300; Т. II, с. 86.
1122 Ibid[em]. — Т. І. — С. 236.
1123 Кобзарь. — Т. III. — С. III.
1124 [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 50].
1125 Ibidem.
III
Не побравшись з Піунівною і розцуравшись з нею, Тарас, переїздячи через Москву, висловив Максимовичці своє бажання одружитися на Україні. Скоро він улаштувався в Пе— /534/тербурзі і скоро заходився коло сердечної своєї думки поїхати на Україну, вкупі з тим займається у його й бажання одружитися. "Якби ви згадали і про те, про що я прохав вас у Москві, — пише він 22 листопада 1858 р. до Максимовички 1126, — та й заходилися гарненько коло сього святого діла, то се було б так! А ви, мабуть, вже й забули мою просьбу: то от я вам нагадаю. Я просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві, а то, як ви не ожените, то й сам Біг не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині".
Старий Максимович, знати, спочував Тарасовому бажанню. В листі 1 грудня він пише: "А якби Біг поміг нам тебе одружити на Михайловій горі, тото б удрали весілля таке, що аж сині гори Дніпрові здвигнулись би (стенулись) на радощах. Розпочав би я з тобою і ту пляшечку вистоялки, що налита ще року 1808, як мій дядько Ілля Тимковський оженився з Софією Халанською" 1127.
Не знати, хто був на прикмету у Максимовичів і кого вони гадали сватати за Шевченка: але що така людина була — так се річ цілком певна. Шевченко в листі 25 березіля р. 1859 1128 пише до Максимовички, що він в той день був у Кулішихи і вона показувала йому останній лист до неї від Максимовички, а в тому листі є згадка і про Тарасову просьбу. Дякуючи за те, він додає: "Придибаю таки до вас сього літа, та як Біг та ви поможете, то й одружуся. Якби то так сталося, дуже б добре було. Аж страх обісіло вже бурлаковати". Максимовичка бажала, щоб Тарас прислав свою фотографію, очевидно, на те, щоб показати "їй", але "фотограф збрехав", не приніс фотографії Тарасової, і останній в тому ж таки листі пише: "Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і злякається".
Перегодом при листі 10 мая поет послав свій патрет, просячи, щоб Максимовичка не показувала його дівчатам, а то вони злякаються: подумають, додає Тарас, "що я гайдамацький батько, та ні одна і не піде заміж за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушники дбала та на свому городі гарбузів не саджала" 1129.
1126 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — Кн. II. — С. 335.
1127 Чалий, с. 137.
1128 Киев[ская] стар[ина]. — 1895. — Кн. III. — С. 336.
1129 Ibidem. — С. 339.
Хоча в останніх словах, як і в цілому листі, чуємо властивий поетові жарт з самого себе, а проте з сього листа знати, що вже й тоді Шевченко прийшов до думки, висловленої /535/ пізніш того в листі до Варфоломея, що дружиною йому не може стати "панська кров", а може бути тільки наймичка-крепачка.
Яку долю мали оті заходи Максимовички? На се жодної відповіді не маємо. Чи Шевченко не вибрав там собі дівчини до вподоби, чи його не сподобали, чи, може, сій справі пошкодила несподівана пригода, заподіяна лиходійним вчинком черкаського ісправника Табачникова? Певніш останнє.
З початку листопада р. 1859 Шевченко знов здіймає бесіду про потребу одружитися, але здіймає її вже з Варфоломеєм. В листі до останнього, 2 листопада р. 1859 1130, він питає його: "Чи Хариту не приходив ще ніхто сватать? Якщо ні, то спитай у неї нишком, чи не дала б за мене рушників? Або нехай сестра спитає, се жіноча річ. Оті друковані та недруковані панночки у мене на зубах зав’язли. Нехворощ, та більш нічого".
Харита, властиво Харитина, була дочкою селянина з крепаків князя Лопухіна Василя Довгополенка, з села Самородні Канівського повіту. Варфоломей Шевченко розповів нам 1131, що жінка його взяла Харитину ще дитиною і вигодувала її. Під час приїзду Тараса в Корсунь їй було 18 літ. "Не можна, — каже він, — сказати, щоб Харитина була красива, але було у неї щось симпатичне, тихий характер, ніжне серце і чиста душа були її красою".
Трохи не такі звістки дала сама Харитина, коли її розпитувала р. 1849 П. Л. Крамаренківна по моїй просьбі. Вона розповіла, що її на 15 році віку, без її згоди, навіть проти її волі, не питаючи батьків, взяли від них і віддали служити до Варфоломея, що був тоді економом у Лопухіна. Годованкою Варфоломеєвої жінки вона ніколи не була. Вона не хотіла йти служити до Варфоломея, навіть плакала, але на те не вважали 1132.
1130 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
1131 Ibidem. — 1876. — С. 67.
1132 ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 50, зв. — Ред.
Тут бачимо суперечність з Варфоломеєвими споминками і мусимо дати віру словам Харитини: у неї не було найменшого приводу або якого-небудь інтересу говорити неправду. До того ж у Варфоломеєвих споминках взагалі чимало помилок і просто вигадок. Нарешті, я від року 1873 і до самої смерті Варфоломея (1892) знав його особисто, знав добре, і /536/ знайомість моя з ним примушує мене дати перевагу словам Харитини. П. Л. Крамаренківна бачила Харитину р. 1894 і писала до мене, що, не вважаючи на свої 53 роки, Харитина говірка, проворна і досі ще гарна, і "коли досі не втратила своєї вроди, то знати, що замолоду вона була дуже гарна" 1133.
Коли Тарас гостював у Варфоломея, так Харитина зовсім не додивлялася і не спостерігала, який він, і він ніколи з нею не балакав. Вона "тільки й примітила його волохатий кожух з відкидним коміром та високу смушеву з червоним верхом шапку".
Просячи Варфоломея посватати за його Харитину, Тарас у тому ж листі додає: "Харитина мені дуже, дуже сподобалася". Тут питання: чим же саме сподобалася йому Харитина?
Діло відоме, що вподоба серця — річ чисто суб’єктивна. Д. Чалий 1134 каже, що Тарас вперше вподобав Харитину, "як вона кабану їсти носила в хлів". Я не тямлю, як зрозуміти оці слова вп. біографа? чи вони іронія, чи серйозні?
Хочу гадати останнє. Харитина була молода, гарна, енергічна, проворна. Все ото і сприяло тому, щоб Тарасові вона сподобалася. Але ж те вподобання не було тим серйозним, глибоким почуттям, що зоветься любов’ю. Сватати Харитину примусило Тараса не кохання, а інше почуття: тяжке почуття самітності! "Аж надто тяжко стало на самоті", — писав він до Варфоломея, додаючи: — "Може, Харитина скаже, що вона вбога, сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки, а гордощів та пихи я ще у моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки.