— С. 628.
1099 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 14.
1100 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. 151.
1101 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 929.
"Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тільки й треба, /527/ щоб робоча хата була дубова, та круглий ганок скляний на Дніпро" 1102.
Минуло півтора місяця. Варфоломей "замовк, немов йому заціпило". "Чи ти вмер, чи тільки ще занедужав, чи, може, крий, Боже! запишався?" — питається Тарас листом 23 березіля 1103. Знати, що справа з землею кортить йому, що длявість і воловодіння хвилює його. "Чи ти зробив що з Понятовським або з Трощинським? — питається він. — Якщо ні, чи не зробиш чого з Змієвським? От би добре було! А ду бового, кленового, липового і ясенового лісу чи придбав?"
Через день, 25 березіля, прийшла Варфоломеєва відповідь і лист Трощинського. Знати, що останній за землю хотів 1500 карб., а Варфоломей писав, що як врахували той ліс, що треба на хату по Тарасовому плану, так вийшло його на 1100 карб., а ще ж то треба і комору, і повітку. І от з сієї причини Варфоломей подає іншу раду: "У Трощинського, — каже він , — єсть хороший дім у Ржищеві 1105, за містечком, над Дніпром, на дуже, дуже хорошому місці: він купив його за 2500 карб., а продає за 1500. Є при домі великий город, вітряк і інше". Варфоломей радить купити сей дім, "а як не сподобається, так у Трощинського є інший грунт над самим Дніпром в лісі, тільки на лівому березі і не так далеко видно, як з правого берега".
Очевидно, що отака одна за одною нова все порада надопекла Тарасові. Згоджується нарешті він купити дім Трощинського у Ржищеві, пише про се Варфоломеєві і просить "придбати лісу на надвірню комору, що буде його робочою". Але й тут нічого не вийшло, хоча й не знати, з якої причини. Здається, Варфоломей почав "ждати самого Тараса", хоча останній "чотири рази писав йому, що того літа (1860) на Вкраїну не приїде". З листа Тараса, писаного 15 мая 1106, можна гадати, що Варфоломей до купівлі землі у Трощинського став примішувати свою особисту справу. Знаючи Тарасову добрість, я бачу з того листа, що він почав трохи ремствувати на Варфоломеєву тяганину.
1102 Ось той план, що прислав Шевченко: [план хати — креслення — X, № 115].
1103 Правда. — 1875. — [№ 6]. — С. 14.
1104 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 14. [Листи до Т. Г. Шевченка, с. 177].
1105 Містечко на правім березі Дніпра. — Ред.
1106 Правда. — 1875. — [№ 24]. — С. 967.
"Занехай Ржищев, — писав він. — Цур тому домові, повітці і вітрякові і отим трьом грушам. Якщо тобі дуже подобається пан Трощинський, то бери його в службу, я чув, що він і заможний, /528/ і не лукавий. А там, як матимеш час, то подивися сам на Рудяки, бо Григорович і збрехати уміє. Як сподобаються тобі оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин на 25 літ. Як зробиться так, як оце я пишу, то дбай о дубовім лісі на робочу мені... Чи не бачився з Змієвським? Отой грунт, що ми з тобою оглядали, в печінках мені сидить".
Минуло знов півтора місяця. Знов Варфоломей замовк. А Тарасові з думки не йде своє кишло біля Дніпра, і 29 червня він знов питає Варфоломея: "Чи був у тих Рудяках? Що там бачив і чи зробив що з Трощинським?" 1107 Але при ходить звістка 1108, що Варфоломей, залишивши і Забару, і Ржищев, і Рудяки, і Межирічі, вибрав іншу землю: "Вище по Дніпру від того місця, де сам Тарас вибрав біля Пека рів, між Каневом та Пекарями на високій горі міських земель Канева є лісочок, посеред його поляна. Далеко від міста. На тій горі дуже багато дичок, яблунь та груш, і завести садочок можна. А Дніпро буде тобі під ногами. Кринична вода недалеко. Риба щоранку буде свіжа, бо рибалки попід порогом возитимуть її до міста".
1107 Правда. — 1875. — [№ 24]. — С. 967.
1108 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 19.
Зрадів Тарас і 1 липня відписує Варфоломеєві: "Бери 10 десятин землі з умовою виплатити гроші впродовж году трьома ратами і зараз же напиши, чи багацько тобі треба грошей на почин?"
Не відомо, Варфоломей не подав звістки, що він відписав Тарасові, але останній за місяць послав до його 1000 карб., просячи його: "купчий акт зробити на своє ім’я та купити на хату соснового дерева, а на двері і одвірки ясенового або дубового". Хата щоб була 10 аршинів впоперек, а 20 вдовж.
Тепер, здавалося Тарасові, — край ділу. Тепер тільки швидше б збудувати хату. Але ж будувати нову вже запізно, на зиму не встигне. Почув він, що якась попадя в Пекарях продає хату. Він радить Варфоломеєві купити ту хату, перевезти і поставити. "А навесні нехай би сестра Ірина з меншим сином перевезлася в ту хату та й хазяйнувала". Через три дні — 25 серпня він посилає до Варфоломея новий план хати і просить окопувати леваду і купувати ліс. "Добре б було, каже він, коли б сестра Ірина перевезлася на мій грунт рано навесні, а літом ми з жінкою прибудемо"
Одно слово Тарас був певен, що справа з купівлею землі /529/ дійшла вже до краю, зовсім скінчена. Та не так воно дійсно було. У Варфоломея зайшла тяганина з землеміром, як знати се з листа Тарасового 5 жовтня. Але прецінь вже й тяганина та, здавалося, уладжена. Перегодом здавалось, що перешкода зникла і жодної якої-будь причини нема. З останніх 5 листів до Варфоломея бачимо, що про землю вже нема клопоту. Варфоломей вдається до його вже з своїми особистими справами: то треба йому кредиту, бо він має думку крамарювати книжками та чаєм: то просить Тараса купити в Петербурзі задля його ремінну свиту з відлогою, то поклопотатись за дітей його, щоб прийняли одного в ту, другого в другу школу, і в останній справі написати в Київ до Се лецького, що був тоді, здається, віце-губернатором. Тарас усе те охоче справляє, опріч останнього, бо щодо Селецького, так 23 грудня він писав Варфоломеєві так: "я лучче тричі чорта в... поцілую, як маю писати отому поганому Селецькому. Я тобі вже писав: як будеш у Києві, порадься з Чалим та з Сошенком, вони тебе на все добре наставлять" 1109.
1109 Правда. — 1875. — [№ 24] — С. 971.
Ось той другий план
Тим часом сіпака землемір щось крутив, і Тарас в листі /530/ 22 січня 1861 радить Варфоломеєві: "заткни пельку отому клятому землемірові", попросту сказавши — радив дати хабаря. З того ж листа бачимо, що справа з землею ще не доведена до краю, а се бентежило нашого Кобзаря, тоді вже безнадійно хорого! Він просить Варфоломея: "роби швидше з тим сердешним грунтом та зараз же і напиши мені, щоб я знав, що з собою робити: чи їхати весною в Канев, чи ні"1110. За тиждень, 29 січня, в своєму останньому листі до Варфоломея знов він просить, "кінчати швидше в Каневі, та написати, як скінчиш, щоб я знав, що робити з собою навесні" 1111.
Але ж! лиха доля в сьому разі тяжко поглумилася з безталанного страдальника. Вона не дала йому дожити до весни і живому приїхати в нову хату на той грунт. Навесні на той самий грунт біля Канева прибула хата-домовина з кістками Тарасовими.
Таким чином майже за цілих два роки з усіх Тарасових заходів і клопотів придбати собі оселю біля Дніпра, нічого не вийшло. Ні в споминках Варфоломея 1112, ні де інде мені не довелося знайти певної звістки про те: на чому саме Тарасова смерть застала справу про придбання задля його землі біля Канева, на тій Чернечій горі, де він тепер спочиває? На превеликий жаль, Варфоломей Шевченко не розповів того, що ліпше за всіх, а може, тільки один він і відав, і повинен був широко розповісти, розказати усі подробиці, що не дали придбати Тарасові грунт на Чернечій горі. Варфоломей тільки й сказав, що скрізь, де знаходив він грунти, траплялася одна та сама головна притичина: "Треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю"? 1113
Добре! Але ж чи питався хто? Чи питалася канівська міська рада? І коли питалася, так що відповів на те генерал-губернатор ?
Ми знаємо, що Шевченко ніколи не був позбавлений прав горожанських, значить, ні за ким і не було права ані заборонити йому куповати землю, ані дозволити те, що й не було заборонене, значить, і питатися про дозвіл у генерал-губернатора не треба було.
1110 Правда. — 1872. — [№ 24]. — С. 972.
1111 Ibidem.
1112 Ibidem. — 1876. — [№ 2]. — С. 64 — 69.
1113 Ibidem. — С. 66. /531/
II
Разом з бажанням завести власне кишло на Україні огортає Шевченка друге ще більш палке, загарливе бажання одружитися. Ми вже відаємо, що се бажання цілий вік не покидало його: починаючи змалку, він голубив його, жив їм до останку.
Відаємо, що потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був, так би мовити, на порозі віку парубочого, коли йому "тринадцятий минав", він сподівався одружитися колись з тією Оксаною, з якою "укупочці собі росли" і "маленькими собі любились" 1114. Але ж вони "малими розійшлись, та вже й не сходились ніколи". Тараса "по волі і неволі носило всюди", а тим часом Оксана, "ота маленька, кучерява, помандровала за москалями та й пропала".
Відомо, що Шевченко, як був молодим парубком, покохав "любу чорнооку Дуню Гашковську". Кріпацька неволя не дала йому одружитися з нею...
Року 1843 він покохав доню кирилівського попа Григорія Кошиці, молоденьку Федосію. І вона його кохала: жадали вони побратися, та не було на те волі батьків Федосії.
З того часу, аж до р. 1854, коли Шевченко "високо, чисто, всім серцем, всею благородною душею покохав паню Ускову" 1115, ми не маємо жодної, хоч трохи певної звістки, щоб він кого-небудь кохав глибоко, серйозно. Правда, у споминках Чужбинського 1116 стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці, але ненадовго: "Славна молодичка, — казав він Чужбинському, — здається, й забудеш про неї, а побачишся з нею, так тебе до неї й потягне". Вдруге на короткий час поривався він до якоїсь красуні в Києві, що тоді (1846) причаровувала до себе всіх. Згадує Чужбинський ще про одне поривання Шевченка до якоїсь зарученої вже гарненької селянської панночки, але додає, що всі ті поривання не були серйозні, і він "за увесь час своєї знайомості з Шевченком не помітив, щоб поет хоч раз єдиний був закоханий серйозно: жіноче товариство він любив і поривався, але завжди ненадовго" 1117.
1114 Кобзарь. — Т. І.