Сама винна! Не треба було саме в цей день починати знайомство з класом, викликаючи учнів і розглядаючи їх! Треба було зробити інакше...
Ольга Карлівна іншої думки. Прощати провину не можна. Це не звичайний школярський жарт, який можна простити. Нехай вся школа засудить вчинок Мостового і суворо покарає. Треба налагоджувати в школі сувору дисципліну, інакше остаточно розвалиться навчання. Особливо це стосується сьомого "А" класу, що більше відстає і є зразком недисциплінованого класу на всю школу. Крім небагатьох учнів, решта не може похвалитися поведінкою.
Помовчавши хвилинку, трохи заспокоївшись, Ольга Карлівна протерла пенсне і знову старанно примостила його на носі. Ще раз крізь протерте пенсне дуже уважно оглянула клас, ніби перед нею сидять зовсім незнайомі діти, ніби вона бачить їх уперше. Ольга Карлівна сказала з нестримуваним болем:
— Значить, ви в присутності нової вчительки вчиняєте скандали цілим класом? Невже ви думаєте, що так можуть робити свідомі піонери, радянські учні, з яких має вирости нове покоління борців, червоноармійців, пілотів, інженерів, лікарів, комсомольців, комуністів? До вас приходить нова вчителька, дуже хороша вчителька, вона хоче вас учити такої цікавої науки... Що ж ви робите? Такі вчинки не гідні радянського школяра.
В цю хвилину відчиняються двері і заходить Василь Петрович Чернуха. Учні неохоче встають.
Ольга Карлівна невдоволено звертається до нього:
— Пробачте, Василю Петровичу, я затримаюсь ще хвилину, лише одну хвилину.
— Прошу, прошу! — з невимовно чемною посмішкою дозволив Чернуха і став біля вікна позаду Ольги Карлівни.
— Сподіваюсь, вам зрозуміло, що такий вчинок антигромадський! — продовжує Ольга Карлівна.
Звичайно, Бася ледве стримує себе.
Сашко Мостовий непевно поглядає на Кіру, на Аркадія. Йому ніяково за свій вчинок. Він готовий зробити що завгодно, аби тільки не мучили його, і він ніколи нікого не буде чіпати. Це ж випадково вийшло!
Сашко не знав, що робити: чи побігти вибачитись перед новою вчителькою, чи заявити зараз?.. Поглядав спідлоба, чекав поради, ховав очі від учнів, які з докором дивилися на нього. Навіть білий чуб наїжачився, ніби примушував Сашка встати і все розказати. Особливо це він відчув, коли Ольга Карлівна закінчила:
— Я сподіваюся, що такий антигромадський вчинок ви не будете замовчувати. Це не дрібниця, не жарт! У вас, майбутніх більшовиків, людей правди, вистачить мужності і хоробрості сміливо покарати того, хто скинув чорнильницю, і тих, хто затіяв сьогодні в класі сварку. Звичайно, весь клас теж матиме догану.
З цими словами Ольга Карлівна пішла, до дверей. Сашко ще раз хутко зиркнув на Кіру, на Аркадія і хотів схопитись з місця, крикнути, що він винен. Хотів усе розповісти, аби тільки це не гнітило його, не мучило! Зовсім не хотів робити нічого лихого! Правда ж, не хотів! Якось випадково трапилось...
Глянув Сашко і на Василя Петровича Чернуху. Побачив розважну, спокійну посмішку. Підвівши брови, Василь Петрович шкріб борідку і проводжав здивованими очима струнку постать Ольги Карлівни.
Сашко зразу випрямився, посміхнувся, оглянувши з презирством весь клас. Особливо Кіру, Аркадія, Руфу... Підморгнув весело Маркові.
Ольга Карлівна старанно зачинила за собою двері.
13
Учитель географії Василь Петрович Чернуха — кремезний, високий — ходить завжди широким кроком, по-військовому. Груди вперед, розмахує в такт руками і голову несе рівно, як на параді.
Любить розповідати різні історії, веселі пригоди під час своїх мандрівок. Він чимало їздив по нашій землі, географію знав, але викладати не любить, особливо тепер — за підручником.
Отож на уроках Василя Петровича розмови точилися про що завгодно, а найменше про географію, яку треба вчити школярам. Зате рідко хто мав "незадовільно" з географії. Він не любий кривдити учнів, і уроки його проходили жваво.
Василь Петрович завжди заходив у клас з незмінною посмішкою на губах. І тепер іноді посміхався, слухаючи Ольгу Карлівну. Почекав, доки вона зачинила двері, тоді поклав на стіл журнал.
Василь Петрович розмовляє з учнями запанібрата:
— Ну, як справи? Вигляд у вас збентежений... Хто ж у вас черговий? А-а-а... Тамара Незабудь! Дуже приємно! Чи не ти винна в тому, що клас такий похмурий?
Дехто з учнів посміхнувся, інші захихикали, особливо Маруся Рожко, яка не любить Тамари. Посміхнувся й Василь Петрович. Потім відмітив, кого немає в класі.
Тамара повертала голову на всі боки, стурбовано дивилася на учнів, кліпаючи очима. Сіла, нахилилася до парти і більше не підводила голови. Хіба ж вона винна, що клас збентежений? Навіщо ж її обвинувачує Василь Петрович?.. Тамара завжди знервована через своє життя у Пещери, і їй усе здається, що з неї глузують, що вона беззахисна.
Коли Тамара трохи підвела голову, Кіра зробила їй великі очі, посварилася пальцем і показала головою на вчителя,— мовляв, не звертай уваги, ти ж знаєш, який він.
— Ось бач, Ольга Карлівна вичитувала вам правила поведінки. Натворили вже, га? Признавайтесь!
Василь Петрович знов посміхнувся, ніби й справді було смішно. А Сашко Мостовий із своїми друзями весело засміявся.
— Еге ж, ви скажете, хто головний герой сьогоднішнього бою!.. Саме такі!
Після цих слів учителя Сашко з одвертою зневагою дивився на Кіру, Аркадія, Вову, Руфу, Віктора та інших, що сиділи похмурі. Сашкові навіть соромно стало, що збирався так легкодухо признатись. На слова Василя Петровича Сашко посміхається задоволено, на весь рот. З виглядом переможця він оглядає всіх школярів свого класу, кривиться, робить гримаси, коли зустрічається очима з Марком Бубирем, з Марусею Рожко.
Це дратувало Кіру і її товаришів... Уроки Василя Петровича проходять жваво, це правда, але географію учні знають погано. Бо всі певні — як не відповідатимеш, учитель сам підкаже і ніколи не поставить незадовільної оцінки. Та це багатьом навіть подобалось... Але незрозуміло ось що — чому викладач географії майже завжди з якоюсь ледь вловимою іронією говорить про Ольгу Карлівну? Ніби він намагається висміяти перед класом найкращу вчительку. Адже Ольга Карлівна ніколи жодного поганого слова не сказала навіть про учня — що там уже говорити про вчителів! А що вона суворо вимагає знати уроки, підтримувати дисципліну — то це ж обов'язок виховательки!
Кіра сиділа похмура. Вона ж давно збирається сказати про це Ользі Карлівні і натякнути Василю Петровичу... І вирішила неодмінно зробити це сьогодні. Бо виходить якось само собою, що Василь Петрович, може, мимоволі, підтримує Сашка Мостового та інших дезорганізаторів.
Викладач географії тим часом продовжував почату розмову. Із своєї безмежної кількості різних анекдотів, життьових пригод балакучий Василь Петрович розповідав про своє навчання в старій, дореволюційній школі. Як і кожна людина, що любить багато говорити і мало слухати інших, Василь Петрович забув, що цю історію він уже двічі розповідав учням цього класу. Розповідав він і тепер про різні витівки школярів. І це знов-таки найбільше подобалося Сашкові та його друзям.
Нарешті Кіра не витримала. Вона раптом підвелася, коли Василь Петрович мав перейти до іншого оповідання :
— Василю Петровичу, ось ви допіру сказали, що ми не признаємося, хто сьогодні затіяв у класі бешкет на уроці біології. А ми не лише скажемо, а ще й поставимо на зборах і викриємо цей антигромадський і навіть шкідливий вчинок. Адже це заважає роботі колективу. Ми повинні одверто викривати тих, хто шкодить!..
— Вона викриватиме! Я тебе викрию!..— просичав Сашко.
Василь Петрович нахмурився. Він не любив, коли йому заважали розповідати. Тому різко проказав:
— А я ж тут при чому? Ви під час перерви порадьтеся про це з своїм класним керівником, з Ольгою Карлівною.
Знову Кірі здалось, що про класного керівника, про Ольгу Карлівну, Василь Петрович сказав з якимсь дивним наголосом. Тому вона й спитала:
— А чому не можна з вами?
— Тому, що в мене зараз урок географії! — сердито відповів Василь Петрович і нахмурився.
— Ви ж розповідаєте нам свої пригоди в старій школі, а не географію,— стримано сказав Віктор Мартинов.
— А цю історію ми чуємо від вас уже втретє! — раптом вирвалося в Аркадія Трояна.
Хоч уроки Василя Петровича проходили жваво, бо він більше розповідав сторонні історії, хоч він майже ніколи не ставив "незадовільно", проте кращі учні не любили і не дуже слухали його. Та й дивно — ніколи Сашко не вчив географію, а завжди мав "задовільно", бо вчитель, питаючи, відразу сам відповідав замість нього. Таким, як Маруся Рожко,— теж ставив "добре", хоч вони нічого не знали. І вони, звичайно, горою стояли за викладача географії, коли про нього заходила мова серед учнів.
До того ж розповісти наступний урок у Василя Петровича не вистачило часу, і він переказував його поспішно, швиденько, скоромовкою, весь час зазираючи в підручник...
Та ось тепер, після репліки Аркадія, люто розгнівався Василь Петрович. Таким його ніколи не бачили. Він враз почервонів і метнув жорстокий погляд на Трояна.
— Що? — раптом скрикнув Василь Петрович якимсь дивним високим голосом.— Ти... ти смієш мені вказувати, скільки разів і що я розповідаю?
Весь клас застиг, принишк, ніхто не поворухнувся.
Але учитель швидко схаменувся. Стримуючи себе, промовив:
— Годі! Треба ділом займатись. Ось іди, Троян, і покажи нам своє свідоме ставлення до географії.
Хтось хихикнув. Аркадій пішов до дошки.
— Розкажи нам... розкажи про економіку, природні багатства і промисловість Уралу. Покажи на карті Урал.
Запитання нескладне. Аркадій знає, хоча у нього, як і в багатьох школярів, немає підручників. Вже з місяць тому учні внесли гроші на підручники, а одержали далеко не всі. Скільки не нагадують школярі, їм все обіцяють, кажуть, що нові підручники не встигають друкувати для всіх шкіл. А шкіл же у нас багато!
Аркадій сміливо підійшов до карти, покресленої сиі.'іми жилками рік, крапками міст, червоними смугами кордонів, залитої лагідними синіми плямами океанів. Показав Урал, але заліз на півночі в океан, а на півдні — в Аральське море виїхав.
— Ти виявляєш небажані і несвідомі тенденції захоплювати чужу територію! Щоб ніхто не ображався на нас, ми поставимо тобі "незадовільно", значить, сідай...
В класі зашелестів притамований смішок.