Інших піратів, наприклад. На війні як на війні, може промахнуться нападники, мимо селища пройдуть та й вийдуть на евакуйованих. А у Бондаренка — лише десяток кульгаючих, з пораненою на хазяйстві рукою і т. п. чоловіків, що відправляються у евакуацію. Тобто доручення небезпечне і можливо прийдеться пароху стояти насмерть.
Осягнувши ситуацію, той блимнув очима і помчав до свого загону. Погнали товар, зарипіли брички. Стало раптом тихо, тільки сокотіли квочки з курчатами (виміняли хазяйки у луканів) та десь гогочала гуска з гусенятам. Кури були не україномовні, не реагували ні на "ціпу-ціпу", ні на "киш-киш", а хазяйки консервативні, то взаємно зрозумілої мови у них поки не було.
Герцог наказав не збирати курячу дрібноту, бо то є втрачений час. Перестали бемкати у кузнях. Потім з перебором почав стукати молот. Наче метроном. Всеволод відправив назустріч ворогу передовий загін з наказом відстрілювати ворога із засідок, у лінійний, відкритий бій не вступати та відходити у напрямку селища. При переслідуванні відстрілюватись та тікати у напрямі хутору Гарбузенків, наводити ворога на ту позицію, що там обладнана. Пішла абордажна команда. Показався голова селища, зараз командир основного загону, і всі направились на той хутір, куди вже було висунуте ополчення, дивитись, як готуються скриті позиції для оборони.
Ополченці дрімали на місці, куди наказано будо відступити передовому загону, що пішов назустріч неприятелю. Патрулі голубами повідомляли про відсутність іншого ворога на узбережжі. Як герцог наказав, почали повернення. Все буде вирішуватись тут. У єдиній сутичці. Потім заворушились поселяни з найбільш тонким слухом. Сказали, що чують постріли, які наближаються.
Раптом показались із доволі далеких посадок відступаючі. Вони драпали навіть не повертаючись до ворога. Пірати, по-перше, зупинялись, щоб вистрелити і перезарядити зброю, по-друге, — не зовсім звикли до марафонського бігу по нерівній місцевості, тому дещо відстали. Але не бажали втратити напрям втечі переслідуваних. Колоністи нікого з поранених не тягнули. Бо було наказано, що поранені так, що не могли бігти, повинні падати, робити скляні очі та розкидувати руки. При наглому переслідуванні піратам буде не до них.
Головні викривальні ознаки засідок – несезонна свіжість та регулярність. Тому шість зарані підготовлених позицій довкола села складали ніби лісові завали, нерегулярні окопчики тощо. Все було зроблено заздалегідь. Тому добряче поросло травою, між стовбурами завал мались деінде ніби випадкові отвори, крізь які можна було захищено стріляти.
Гарнізон принишк на старанно замаскованих позиціях. Їх на полі бою нема! Всю душу вклав цивільний професор у це маскування. Ну хоч чогось вартий старший лейтенант запасу напівзабутої радянської армії? Проскочивши між доморощеними редутами, як по пустому місцю (молодці!) втікаючий загін сховався за густим гаєм, що починався одразу за окопчиками. Зліва, трохи позаду позицій поселян починався хутір. Поки за ними гналися, відступаючі порозряджали пістолети і не було часу на мушкети. Останні важкі, але їх наче не покидали.
Пропустивши демонстративно панікуючий передовий загін, та допустивши нападників на лінію певного ураження, гарнізон напрочуд прицільно провів стрільбу по захеканим піратам. Уже в цей момент Всеволод зрозумів, що битву виграно. Хлопці прекрасно зіграли прудких переляканих зайчат. Дехто може й не відіграв, а й справді перелякався, але ж навели на засідку.
Як би то не було, спроба на плечах ввірватись в хутір (явно сприйнятий як початок серйозного населеного пункту) переросла у сабельно-палашний бій, де майстерність звичайно була на стороні піратів. Але дівчата, засівши за недальніми деревами гаю відстрілювали найближчих ворогів. Тому, хоча від палашів падало куди більше українських хлопців, дисбаланс втрат поки не ставав катастрофічним. Повернення до бою передового загону, який зарядив зброю, мінімально відхекався, поки пірати добігали, поки йшов їх відстріл, поки розгорівся рукопашний бій (довго казати, але це десяток–другий хвилин), зробило ефект введення у бій резервів.
Щось вже зламалось у піратській м'ясорубці. Купки піратів відбивались у оточенні знавіснілих хлопців. Герцог кинувся на поле та пронизливим фальцетом французькою заверещав:
– Здавайтесь ідіоти. Обіцяю життя. Порубають на порції.
Від його, м'яко кажучи, не командирського голосу всі опам'ятались та об'єктивно оцінили ситуацію. Пірати почали кидати зброю, вої князівства більше нікого не рубонули. Почали в'язати полонених. Молодички, як планувалось, вискочили з-за дерев з вірьовками. А Всеволода раптом залив пекучий сором. Він же навіть не вистрелив жодного разу. А шабля, наче ще один дзвінок до того, що між ногами, так і пробовталась на боці. Дезертир! Ну і вояка з професора укрліту. Але купив хріну — треба з'їсти. І герцог пройшовся між ополченцями, щоб прикинути, хто ще має силу, не змучений і показати жестом йти відібраним до купки дерев, що росли біля побоїща. Перепитав чи всі вміють плавати, наказав перевірити зброю та йти на поміч абордажникам. На змилених конях явились патрульні, що обстежували дальнє узбережжя. Напросились до бою та приєднались до загону підкріплення. Потім командуючий подумки перебрав кожну купку бою. Пару разів спитав. Наче всі пірати тут. Чисто. Ніхто не втік.
Коли вернувся до кривавого клаптика цього вигону, побачив, як знавісніли жінки, чиї чоловіки щойно загинули, невміло штрикаючи підхопленими палашами, добивали важко поранених піратів. Горе-командуючому стало зле, земля м'яко гойднулась і він впав. Піднявся після того, як відтягнули на берег та нахлюпали пригоршнями води в лице.
Напівручай, напіврічка, жовткова від глинистого ложа у верхів'ях, текла від місця битви до блідого Всеволода. Наче слабкий розчин чи то марганцівки, чи то йоду вже омочив рани впалих поселян, що піднялися, та вимивав, виточував останні краплі життя з загиблих поселенців і піратів, які валялися у воді. Мимо П'яста, трохи додавши кольору жовтуватій воді, шарлаховими смужечками, гадюкою вилась ця річечка.
— Мене відливали цією водою, — раптом дійшло до Всеволода. Але сюрреалістичність ситуації і загроза втрати глузду заставила підсвідомість відключити щось у голові і йому стало все одно. Світ ступив сірий і ординарний. Щезали виюче співчуття і наростаюча бридкість. Командуючий перевів подих.
– Не перший покійник, покладений у землю, робить її своєю. Це міф і надія мирних землеробів. Заявкою на вкорінення є перша кров у смертельній різанині з ворогами. І готовність у будь-який момент з скаженою люттю захищати свої вольності від кого б то не було, — відсторонено і непристойно-академічно, давно відомими словами розумничав про себе Всеволод.
Вода вже підмила і почала зносити вниз за течією труп лежавшого горілиць пірата з абсолютно адекватним обличчям вікінга. Хвиля злегка гойднула солом'яну чуприну небіжчика та вивела Всеволода з оціпеніння. Він кинувся у воду і потягнув флібустьєра за волосся, а потім за одяг на берег.
На березі вже стояли молодички, що не поїхали і не стріляли, але все ж піджидали кінця битви подалі від неї, бо не так скоро, але очікували поповнення.
– Нумо, дівчатка, тягнемо разом усіх на берег! – розпорядилась Єлизавета, у захисному, зеленкуватому татарському жіночому одязі, що якраз змивала у ручаї кіпоть димного пороху з лиця і рук.
– Нехай пливуть до океанічних акул. Якраз по ним, – не прощаючи сказала Фрося, чий брат сидів неподалік на пеньку з відсіченою по зап'ястю лівою рукою, з куксою, вже перев'язаною своєю жінкою та застиглим і відстороненим поглядом утуплений у власну ліву кисть, яку тримав за підмізинний палець.
Багато було поранених у ноги, бо пірати спритно підсікали колоністів під час бою. На стегнові і гомілкові поранення накладались шини з підручного матеріалу.
– Що це тобі, Дністер, – сказала Палажка, дружина найзапеклішого рибалки острова, блиснувши цілком морськими, якщо не океанічними, бездоганно блакитними очима. – А ще маловоддя. Зачепляться на найближчому перекаті. Буде ким лякати дітей у майбутньому, щоб не бігали до поточку, чи що?
Всі кинулися витягувати на берег трупи. Оцінивши обстановку, герцогиня сказала:
– Пелагеє, продивися, може хто ще оклигається. Єфросиніє, пішли візьмемо ще корпії та бинтів, будемо перев'язувати легко поранених піратів. Вони якось вже замотали рани, але це не діло, може бути запалення.
Фрося досить прохолодно сприйняла і цю ідею, але перечити не стала, хоча несхвально двигонула важким майном за пазухою.
15
Загін підкріплення зупинився недалеко від узбережжя та вислав чоти. Українські хлопці попереднього загону так і не змогли перемогти піратів у їх стихії, на морі. Абордаж був відбитий. Пірати не піднімали вітрила тому, що не було ясно, де основні сили і що з ними. Лопоха, командир загону прибулих, вирішив атакувати вранці. Розкотили на колоди курені рибалок, подивувавшись гарної деревині, якої біля поселення не було, зробили плоти.
Вночі підійшла ескадра плотів і човнів з другого острова, де, нарешті вловили, що на головному острові – бойові дії. Відсутність системи взаємного сповіщення між островами – головний недолік, який показала та війна. При іншому розкладі це б була катастрофа. Перебрали до непристойності значне військо, в атаку повинна була йти лише третина.
На зорі об'єднана москітна ескадра відійшла від берега. Відразу була помічена піратами. По наявності свіжих сил у нападників пірати зробили слушний висновок, що чекати нема кого і кинулися підіймати вітрила. Але все ж трохи забарилися, поки дискутували, та й команда була мабуть не у комплекті. Не підпускаючи до себе гарматним вогнем, корабель набирав швидкість. Але на його курсі вже було два плоти із значною кількістю ополченців. Тільки носова гармата націлилась на них як ті пострибали у воду. То у повітря злетіли тільки шматки дерева. Але щоб не йти по плаваючим колодам, стерновий відхилив курс направо, під вітер і пришвидшений бриг з розгону сів на мілину, що створилась, бо йшов час відливу. Смикнуло так, що всі покотились.
На це й розраховували рибалки – ополченці, вдруге готуючи операцію. Човни і плоти, що лишились, кинулись до корабля.