Бачили ми теж, що Тарас після 10 липня був у Каневі і в Городищі і арешт його стався за кілька день після того "польовання". Нарешті, з Варфоломеєвого оповідання виходить так, ніби поляки те "польовання" ужили яко засаду проти Тараса і злапали його. Коли б воно справді так було, так, певна річ, поляки б зуміли спорудити якусь іншу, розумнішу западню і повели б справу так, щоб не знати було їх рук. Якби хтіли вони спокушати Шевченка, зманюючи його до "противозаконной" бесіди, вони б вирядили на се "польовання" когось вдатнішого і розумнішого, ніж пан Козловський в бальному убранню.
Таким чином, і оповідання Варфоломеєвого не можна прийняти яко певне.
Д. Чалий, з переказу Максимовича і Марка Андрієвського, що був урядником у генерал-губернатора князя Васильчикова і по наказу останнього брав Шевченка на опит, інакше знов розповів про сю пригоду. Коли Шевченко з свої-/508/ми товаришами оглядав землю Парчевського, сказано у д. Чалого, до їх підійшов якийсь поляк, убраний у фрак, рукавички, лакові ботики і з рушницею за плечима. Ш[евчен]ко спитав, звідкіль він і чого йому треба. Той по-польськи мовив: "Na polowanie" [На полювання. — Ред.]. Шевченко став кепковати з його убрання і голосно мовив: "Дивись, яка кумедна фігура". Поляк образився і нагадав, що він сам служив становим. "Еге! так ви ще й алтинник!" — мовив, регочучи, Шевченко. Пан той обурився, вернувся в Межирічі і подав донос жандару, але жандар на той донос не звернув уваги. Тоді той поляк послав донос в Черкаси, до ісправника Табачникова, а сей, ворогуючи з жандарем, щоб напакостити йому, а самому вислужитись, звелів приставу Добржинському арештовати Шевченка 1054.
І тут знов бачимо щось неясне, недокінчене: раз, не названо того панка-доносчика, а друге, не розказано, що таке він написав в доносі, що давало право Табачникову ужити такого гострого заходу, як арешт.
Мені поталанило у д. В. Т. 1055 перечитати то "объяснение", що дав Шевченко на опиті Андрієвському. Він оповів, що в Київщину прибув на те, щоб побачитися з родичами і придбати собі шматок землі. Знайшовши землю між Каневом і Пекарями в маєтності Парчевського, він з управителем останнього Вольським, взявши землеміра, поїхали обміряти ту землю. В Межирічі приїхали якось між 10 — 13 липня. Ще не скінчили вони роботи, як приїхали туди брат Вольського і з ним кревняк землеміра шляхтич Козловський. Шевченко, побачивши на останньому фрак і білі рукавички, мимоволі став реготати і кпити. Коли ж Козловський образився, він попрохав у його вибачення і покликав до себе під липу випити і закусити. Тут були і два робітники і чули їх розмову, але ледві чи розуміли її, бо розмовляли по-польськії. Козловський зняв бесіду змісту релігійного і вдався в богословські змагання. Щоб спинити таку бесіду, Ш[евчен]ко мовив по-московськи: "Теология без живого Бога не в состоянии (не спроможна) создать даже (навіть) вот такого липового листочка". Козловський замовк, але перегодом знов спитав Ш[евчен]ка, якої він думки про матір Ісуса Христа. Шевченко, замість відповіді, спитав, якої думки пан Козловський про Пречисту Діву.
1054 Чалий, с. 142.
1055 В. Тарновського [?]. — Ред.
Козловський мовчав, а Тарас мовив: "Ми повинні благо-/509/говіти перед Матір’ю Того, хто прийняв за людей муки і смерть на хресті". Потім вони розійшлися. Шевченко на другий день поїхав в Городище до Семеренка, де пробув одну добу, і поїхав в Корсунь, потім у Кирилівку, знов в Межирічі, в Пекарі, а звідтіль в Прохорівку 1056 до Максимовича.
Так розповів Шевченко на опиті. Вже ж пак і у його не все сказано щиро, звісно, на опиті!.. Він мусив де про що промовчати, не сказати подробиць отих "богословських дебатів" і те, що сказав, може, сказав не зовсім так, як було воно насправді. Вже ж не можна на се і дорікати йому, хоча не можна приймати цілком яко правдиве його пояснення.
Річ очевидна тільки, що була якась розмова, що сталася приводом обвиновачувати його за богохульство. Що то за "богохульство" таке було? Драгоманов 1057 гадав, що Шевченко читав мужикам частини з своєї поеми "Марія" або говорив про неї, а слова його перекрутили яко зневагу на Пречисту Діву! Гадка ся не здається мені відповідною вже через те, що "Марію" Шевченко написав чотири місяці після "полювання" в Межирічах.
1056 Прохорівку. — Ред.
1057 Ист[орический] вестн[ик]. — [1890. — № 12]. — С. 823.
З другого джерела відомо, що жандарський офіцер Грабовський стежив за Шевченком і довідався, ніби поет, як був у Городищі, дак збирав слуг, пив з ними горілку і, показуючи одному листок з дерева, спитав: хто сотворив оцей листок? Той відповів: "Бог". За се Ш[евчен]ко став ганьбити його і вельми "богохульствовати". Таким чином, "богохульство" перейшло вже аж в Городище!
Одно слово, з усіх звісток, нами наведених, жодної не можна брати як цілком певну. Такої нестеменно певної звістки і не матимемо, доки не будуть оголошені акти урядові про арешт Шевченка, а вони повинні бути в архівах київського губернатора і генерал-губернатора.
Коли з того, що досі відомо, повибирати ті зернята, які здаються нам певними, так усю пригоду про привід до арешту Шевченка можна уявити собі так.
На отому обмірюванні землі, на отому "польованню" біля Межирічі і Шевченко, і все товариство, яке там трапилося, добряче випили. Відомо, що напідпитку Тарас не вмів держати язика за зубами, на слово був він нездержливий. Отож коли зайшла не відповідна усім умовам, між людьми підпилими, бесіда про Матір-Діву, так Шевченко не остерігся /510/ висловити ті думки про непорочність Марії, які висловив в поезії з сією назвою, був собі безпечен, та й поїхав у Городище, може, й забувши вже про свої "богословські дебати". А тим часом Козловський, роздратований за кепковання з його, щоб помститися, подав донос Табачникову чи сам, чи через кого іншого. По приказу Табачникова Добржинський, довідавшись, де Шевченко, приїхав в Городище. Він тямив, одначе, що арешт Шевченка чи в домі такої людини, як Семеренко, чи в домі його управителя Хропаля про них річ не тільки дуже прикра, а й страховита. Тим-то він і вдався до Хропаля, щоб потайно остерегти його про сподіваний арешт. Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію пристав справив не на очах у їх і не в Городищі, я гадаю, що Добржинський, взявши доброго хабаря з Семеренка, порадив їм швидше вирядити Шевченка з Городища. Тоді дали коней Тарасові і він на всю ніч поїхав в Корсунь, а Добржинський за ним назирцем і був певен, що Шевченка він з очей не спустить і що поет не втече його рук. Таким чином, виїзд Шевченка з Городища стався несподівано швидко, і певна річ, що поет пробув у Городищі не більш однієї доби, як він і сказав Андрієвському, а не три доби, як каже д. Чалий.
VIII
Про те, коли саме, де і за якими обставинами пристав Добржинський арештовав Ш[евчен]ка, теж не однакові звістки.
Сам Шевченко розповів Андрієвському, що коли він під’їздив до Максимовичевого саду, так Добржинський з соцькими і десятниками наздогнав його, арештовав і повіз в Мошни.
Другого дня ранком, каже Ш[евчен]ко, я бачився в Мошнах з ісправником і жандарським офіцером і вони сказали, що я, як був у Мошнах, дак п’яний "богохульствовав"; мене се так здивовало і насмішило, що я не схотів про се і говорити".
Інакше про се розповідає д. Чалий.
Спершу він казав 1058, що пристав арештовав Ш[евчен]ка, коли поет їхав до Максимовича на обід, споружений на шанобу йому.
1058 Чалий, с. 142. /511/
Другим разом 1059 д. Чалий, з переказу Максимовичевої сестри, що була ігуменею панянського монастиря біля Ржищева, розповів, що Ш[евчен]ко, нічого не відаючи про донос, приїхав до Максимовича на парадний обід. Коли саме гості обідали, прибіг становий і хотів зараз же з-за обіду брати Ш[евчен]ка, але Максимович упрохав його підождати, заким Ш[евчен]ко, пообідавши, поїде від його. "Щоб не в мене в господі се сталося", — говорив він приставу, вийшовши до його в прихожу. Становий пристав згодився, поїхав собі і засів біля Дніпра. Ледві Шевченко, вертаючись з обіду, відплив кільки сажнів від берега, Добржинський наздогнав його, спинив, пересадив до себе на дуба і тоді поплив з своїм бранцем в Мошни.
Між оцима звістками бачимо неповноту і противоріч. Перш за все, не знати, якого саме дня сталася оця сумна подія.
Далі мені здається: ледві чи був Шевченко на тому обіді у Максимовича, бо інакше він, вертаючись, забрав би і всі свої речі. Оце одно. А друге — бачимо, що про арешт Ш[евчен]ка Максимович довідався тільки "перед Іллею (себто 20 липня ст. ст.) від висланого гонця з Пекарів" 1060. Вже ж коли б було так, як розповіла Чалому ота черниця, так чи можна ж гадати, щоб Максимович не вирядив кого подивитися і сказати йому: чи гаразд Ш[евчен]ко переправиться через Дніпер? Нарешті, перевозчики, що перевозили Ш[евчен]ка на правий берег, подали б Максимовичу, не гаючись, звістку про пригоду з його гостем!
А щодо дня арешту, так мені здається, що без помилки можна сказати, що стався він 15 липня: Тарас в оповіданні Андрієвському каже, що 17 липня в Мошни прибули і брали його на опит Табачников і жандарський офіцер Кржижицький. А прибули вони, одержавши звістку від Добржинського, що вислав її до Черкас на другий день після того, як полонив Шевченка.
Таким чином, треба признати найбільш правдивими ті обставини арешту, які розповів Шевченко Андрієвському.
Після опиту Тарас прохав Кржижицького взяти його з собою і відвезти до Києва, куди Кржижицький того ж дня їхав, але той не згодився, говорячи, що в екіпажі у його нема місця 1061.
1059 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II. — С. 462.
1060 Чалий, с. 142.
1061 Показаніє Андрієвському [Тарас Шевченко: Документи... — С. 334 — 335]. /512/
Довідавшись, що Тарас в Мошнах в арешті, Семеренко, Хропаль і Варфоломей їздили туди і прохали головного управителя маєтності Воронцова Ягницького, щоб він заступився за Тараса перед Табачниковим і умовив його випустити поета з арешту. "Тут саме у Ягницького трапився жандарський офіцер (Кржижицький), — каже д. Чалий, — людина добра; він не надавав Шевченковому вчинку ваги і обіцяв, що вдасться до генерал-губернатора і особисто йому пояснить справу на користь Шевченка".