Коли непосидючі зоряні прибульці й самі дісталися підніжжя гори, їм раптом відкрився вхід у крижану печеру. Неймовірно! Печера була гігантських розмірів, здавалося, їй немає ні кінця, ні краю. Стіни, стеля і підлога — все було з льоду, холодне і слизьке на дотик. Зі стелі звисали довгі крижані бурульки, через які просвічувалися промені світла від ліхтарів полярників. Все довкола здавалося якимось казковим і нереальним.
Астропундики крадькома переслідували групу полярників, одягнутих у яскраво-червоні термокостюми, нахабно прямуючи за ними у світлі ліхтарів. Згодом вони опинилися на березі печерного озера зі слизькими льодяними берегами. Довкола стояла повна тиша, яку тільки зрідка порушували голоси полярників, а від крижаних стін відлунювали звуки. Астропундики прислухались до луни і раптом розчули ще один, ледве вловимий, звук, який долинав з глибини печери. Треба дізнатися, що це!
Літик вискочив на крижану брилу першим, за ним поквапилися Гравик і Магник. Вони зберігали обережність, озирались навколо і намагалися залишатись непоміченими. Їм вдалося проскочили повз завісу із крижаних бурульок і знову причаїтись, прислухаючись до звуків, які потроху ставали гучнішими й нагадували плескіт води. Невже це печерна річка?
Неймовірно, але в глибині печери справді текла підземна річка. Її русло пролягало на самому дні льодовика.
— Так… Якщо цей льодовик приховує в собі річку, значить, ми на правильному шляху.
— Справді, я відчуваю, як ми невпинно наближаємося до нашої мети.
— Так. І скарби Втраченої Цивілізації повинні бути десь тут, поруч. Можливо, вони прямісінько у нас під ногами.
— Тоді доведеться пірнати на дно цієї річки і шукати на самому дні.
— Я пропоную скористатись магією Штучного Інтелекту і змайструвати онлайн човен із прозорим дном!
Ну ти й Голова, Магнику! Все геніальне — просто. Швидше беремося до справи!
Не встигли вони й оком моргнути, як ШІ створив супер-човен, який матеріалізувався за допомогою онлайн 4-D принтера. Щасливі й задоволені результатом, астропундики заскочили в човен і попливли.
— Тихіше можна? От уже славні печерні судноплавці! Не хлюпочіть так гучно веслами! Відлуння йде на всю печеру! Так нас точно помітять полярники — і тоді про скарби можна буде забути, — подумки застеріг друзів Літик.
Дно човна було прозорим, і підводні ліхтарики освітлювали воду. Видно було чудово, тож малі дослідники уважно спостерігали за дном. Нічого особливого, чисте піщане дно річки було одноманітним, без ознак будь-чого живого чи залишених кимось слідів. Так вони перепливали з однієї печерної зали до іншої.
Раптом річка різко звузилась і з гуркотом стрімким потоком зірвалася вниз до підземної печери на нижчому рівні. Від несподіванки в астропундиків перехопило дух, вони замружили очі й голосно закричали. На мить їм здалося, що їхній човен не втримається на плаву і розіб'ється на друзки. Коли малі мандрівники отямились, їхній човен вирівнявся і поплив далі уздовж течії річки.
— Невже ми вціліли? Ху! Здається, пронесло!, — обтрушуючись від води і бризок, сказав Гравик.
— Це так, наче на американських гірках, де всі кричать від страху, бо всіх так теліпає, що й штани можна загубити, — розвів руками Літик.
— Еге ж, адреналін зашкалює. Це вам не залипати у своїх гаджетах під час польоту в зореході! — з розумним виглядом зауважив Магник.
— Погляньте! Ця печера нагадує пейзаж однієї з планет сузір'я Альфа— Центавра. Тут точно має бути щось приховане на дні річки, щось під товщею річкового піску, — висловив своє припущення Літик.
Астропундики присіли напочіпки і припали поглядами до прозорого дна човна.
Після американських гірок тиха і спокійна течія річки здавалась їм дещо одноманітною й нудною, вона заспокоювала і навіть заколисувала. Човен легенько погойдувався в напівтемряві на ледве відчутних хвилях. Астропундики розслабились і притихли.
Непомітно човен наблизився до ущелини в печері, яка в напівсутінках виблискувала сріблясто-зеленуватим мерехтінням. Втомленим астропундикам здалося, що це сон. У прозорому дні човна теж щось замерехтіло.
Спросоння Гравик потягнувся, випростався на весь зріст і раптом помітив, як прямо у нього під ногами видніється щось, схоже на залишки давнього міста. Він із цікавістю вдивлявся у прозоре дно. Човен плив над затопленим стародавнім містом. Під водою виднілися кам'яні стіни будинків, бруківка вулиць, башти і мости. Древнє місто простягалося вздовж русла річки, яка текла під землею в печері під самим Льодовиком.
— Агов, соньки! Мерщій прокиньтеся! Тут ціле місто під нашим човном! – силою своєї думки він умить збудив друзів.
Це здавалось якоюсь магією, наче вони потрапили в часовий портал і неочікувано опинились у місті, яке в давнину побудували земляни, котрі тут жили. Пригледівшись пильніше, астропундики помітили щось дуже схоже на храм. Вирішили зупинитися, пірнути і зблизька дослідити стародавній об'єкт.
Величезні білі колони храму і мармурові скульптури стародавніх божеств вражали своїми розмірами і ідеальними формами. Все виглядало грандіозним і напрочуд гарно збереглося. Астропундикам навіть здалося, що вони опинились у древньому храмі, де ось-ось почуються живі голоси та звуки. Але все було мовчазним і безлюдним.
— Якщо тут колись і жили люди, то нині цей древній храм зберігає під товщею води лише їхні таємниці.
— Отже, наша подорож недаремна! Якщо це місце так надійно сховане у глибині льодовика, то, можливо, ми тут першопрохідці і ніхто до нас сюди ще не потрапляв!
— Це крутезний шанс натрапити на Скарби Загубленої Цивілізації. Вони точно десь тут, у цьому затопленому храмі.
Астропундики, ще з більшою цікавістю і пильністю, стали роздивлятися навкруги.
— Не може бути! Погляньте сюди! Це ж справжній космічний корабель! — вигукнув приголомшений Магник.
Малі досдідники чимдужч кинулися до нього й остовпіли: на стіні храму був зображений космічний корабель із сузір'я Альфа-Центавра.
Астропундики одразу впізнали цей космічний корабель, адже вивчали його конструкцію у своєму Космічному навчальному центрі.
— Справді, точно такий, як і той, що зображений у наших космічних підручниках! — підтвердили вражені Гравик і Літик.
— Невже космічні мандрівники, так само як і ми з вами, відвідали це місце в давнину, задовго до нас? — запитав збентежений Літик.
— Саме так. Дуже схоже на те, що прибульці з Альфа-Центавра справді тут побували. І, як я зрозумів, їх шанували й поважали земляни, а цей чудовий мозаїчний мурал на стіні створили на їхню честь.
— А може, це не просто красивий артефакт, а зашифроване послання нащадкам?
— Якщо це справді так, то потрібно шукати якусь підказку, якийсь натяк на те, що хотіли нам сказати автори цього космічного муралу.
Астропундики уважно й зосереджено вдивлялись у мозаїчне панно на стіні, розглядаючи деталі древнього космічного корабля.
— Припустимо, що цей космічний літальний апарат зазнав катастрофи під час посадки і не зміг через це злетіти.
— Цілком можливо. Якщо з ладу вийшла якась система літального апарата, то астронавтам довелося деякий час його лагодити.
— Невідомо скільки часу астронавти провели на Землі.
— Судячи з масштабів муралу, на якому зображений космічний корабель, то таки довгенько…
— Аж доки їм вдалося встановили причину поломки та коли відремонтували свій корабель.
— Я пам'ятаю, що стародавні космічні кораблі обов'язково були оснащені системою аварійного порятунку. У них на борту були спеціальні капсули, які відокремлювалися при аварії. Зазвичай при аварії це відбувалось автоматично. В разі відмови автоматичної системи аварійну посадку можна було здійснити в ручному режимі за допомогою спеціального гравітаційних ключа. – розмірковував уголос Гравик.
— Все правильно. З усього ясно, що астронавтам вдалося врятуватись і полагодити свій літальний аппарат. І щось мені підказує, що вони залишили на цьому муралі ще якесь послання чи підказку. Відповідь треба шукати там, де може бути підпис на космічному муралі. Там, де зазвичай художник залишає автограф до своєї картини, – висловив припущення Магник.
— Гаразд, пошукаємо на самому споді, в кутку муралу.
—Ой, дивіться! Це щось схоже на селфі, залишине одним з астронавтів, – схвильовано прошепотів Літик.
Справді, внизу мозаїки виднілося чітке зображення астронавта, який тримав у руці чудернацький ключ.
Гравик наблизився до зображення, доторкнувся до ключа в руці астронавта, трохи натиснув, так, ніби хотів вхопити ключ, і раптом одна із частин мозаїки зрушила з місця — й відчинилась невеличка потаємна ніша.
Від несподіванки астропундики аж підскочили. В ніші стояла дивна кришталева скриня, а в ній виблискував такий самий ключ, як і на зображенні.
— Це неймовірно! Нам вдалося знайти цей ключ! Ключ від скарбів Загубленої Цивілізації! – захоплено промовив Літик.
— Ура!!! Це справжня удача! Дорогоцінний ключ у наших руках! – вигукнув Гравик.
— Друзі, вітаю з успішною операцією! – урочисто проголосив Магник.
І щасливі астропундики дружно вигукнули свій переможний клич: Гіпер Астра! Супер Flight! Астропундикам — Віват!
У завданні Навчального центру йшлося саме про ключ від скарбниці. Астропундики зовсім не збиралися ставати викрадачами скарбів Загубленої Цивілізації. Це ж земні скарби, значить, прибульцям заборонено чіпати їх! У Всесвіті діє принцип недоторканності. Подорожувати, відвідувати і вивчати різні планети дозволяється, а от поцупити щось із чиєїсь планети, або нашкодити під час візиту, або заподіяти якесь лихо її мещканцям — вкрай заборонено.
За цим суворо слідкують усі викладачі Космічного навчального центру.
Тож, як чемні і слухняні зоряні учні, астропундики вирішили лише разочок поглянути на скарби Втраченої Цивілізації, записати відеоролик для зоряної електронної мережі й залишити все побачене цілим і недоторканим. Адже ці скарби належать лише землянам.
За допомогою знайденого ключа миттєво відчинилися двері зали стародавньої бібліотеки. В самому центрі сяючої вишуканим оздобленням зали розміщувався кулеподібний об'єкт, із якого в різні боки стирчали дорогоцінні сувої рукописів. У них земляни залишили своїм нащадкам записи із секретами й досягненнями своєї цивілізації.
Малі мандрівники все зафільмували, але зовсім не чіпали, і навіть не торкалися речей.