Однак, звичайно ж, особливо приємно було куштувати її, насолоджуючись навколишньою атмосферою палаючого каміна і витворів мистецтва, що стояли навколо, від старовинних ваз і сучасних культурних витворів, до дивовижної краси ікон, хоча з першого погляду Аркадій Павлович мало чим нагадував людину віруючу, скоріше, він був людиною, яка всіляко шукала можливості з Богом співпрацювати, хоча віра кожного — це цілком і повністю його особиста турбота, порок і благодійник.
— Ви над чимось зараз працюєте? — Запитав несподівано Аркадій Павлович.
— Бачте, я перебуваю в роботі постійно — це, до певної міри, справжнісінький спосіб життя. Я, за покликом своєї професії, просто на просто зобов'язаний вічно перебувати в ній, бо інакше мене дуже швидко поглине рутина.
— Ви абсолютно праві. — Багатозначно підтвердив він. — У нашому житті не можна зупинятися ні на одну мить. Однак, я хотів би дізнатися, чи не починали Ви нових картин, маю на увазі тих, які перебувають у роботі в цей справжній момент?
— Як таких, у принципі, немає. Зовсім нещодавно я закінчив ту, яка нас із Вами сьогодні й звела. Після закінчення кожної нової картини, я дозволяю собі невеликий відпочинок від справ, щоб, як це зараз багато хто каже, не перегоріти, зокрема і в розумовому плані, бо від надлишку ідей нічого путнього не вийде. У той же час, я постійно перебуваю в роздумах над сюжетами, яку тему, портрет або ж місце я описуватиму наступного разу або ж просто керуюся покликом душі, змішаним з необхідністю висловитися на полотні, як Ви могли помітити це сьогодні. — Він говорив і, відчуваючи те як горить своєю справою художник, Аркадій Павлович, дивлячись на молоду людину, навіть не думав про те, щоб доторкнутися до страви, яка вистигала прямо перед ним. — Якщо ж говорити загалом, то я вже доволі чітко бачу свою наступну роботу, однак її естетичний вигляд і перебіг роботи над нею залежатиме, зважаючи на сьогоднішні реалії, від добрих чи протилежних їм новин. Я дуже занурений у цю важку тематику. Спочатку, я здавався сам собі, немов паралізований і абсолютно ні на що не здатний, проте буря емоцій і любов до свого ремесла, зробили свою справу. — Сказав він щиро посміхаючись. – Кожен, чия робота пов'язана безпосередньо із дотиком до мистецтва зрозуміє, що на творіння, немає значення якого роду: книги, пісні або ж картини, завжди впливатимуть настрій, хороші чи погані новини, стан здоров'я, закоханість або ж її абсолютна відсутність. Все має свій вплив на творця і якість й велич роботи варто оцінювати не тільки за результатами її завершеності, а й умов та суспільних подій серед який це саме творіння народжувалося на білий світ.
Вони дружньо та розуміюче дивилися один на одного.
— Повністю розумію Вас. У світлі сьогоднішніх подій, моя робота аналогічно Вашій, зустрілася з цілою низкою труднощів, які раніше могли здатися лише буденністю або ж формальністю, котра не потребує значних зусиль для їх вирішення. У зв'язку з чим, я став відчувати себе одночасно і не в своїй тарілці, проте, в той же час і більш вільним. — Він відпив білого каліфорнійського вина і продовжив, після невеличкої паузи, під час якої він вдумливо сидів.
Взагалі, художникові він здався якимось неприродним, зрозуміло, він бачив цю людину вперше у своєму житті, проте подібні дрібниці людського буття в одну лише мить впадають в око, під час чого стає зрозумілим, що саме цю людину, як ніяку іншу, тривожить певний біль, який мучить її, наче якийсь тяжкий тягар.
— Усе своє життя я прагнув всього того, що маю зараз. Йшов до благополуччя, можливості перебувати там, де бажаю стільки скільки цього бажаю, і мати в наявності те, що прекрасно, що полягає в роботах, подібних до Ваших. Однак, водночас, я упустив найважливіше... — Він одночасно свердлив художника своїм поглядом і трохи нервово відводив погляд зі сторони в сторону. — Свою сімейну ідилію.
— До чого це він? — Подумав заінтригований художник.
У мить до Аркадія Павловича підійшли й щось шепнули на вухо, після чого він плавно встав, застебнувши ґудзик на піджаку, після чого не голосно, але дуже чітко сказав:
— Приїхав той, кого ми з Вами і чекали. Я б із величезним задоволенням скуштував три кульки морозива, Ви зі мною солідарні? — Сказав він, як щаслива, але все ж таки вже доросла дитина.
— Якщо Ви бажаєте, але я змушений відмовитися.
— Не приймається! — Затвердив він. — Я вимагаю, щоб Ви спробували справжнє Gelato мого шефа, не дарма ж я його привіз із самої Італії. — Гордовито вимовив він. — Які Ваші улюблені смаки?
— Манго, фісташки і малинове. — Сказав художник, щоб його залишили в спокої, з фальшивими почуттями турботи.
— Чудовий вибір, а я візьму теж саме, але трохи ризикну здоров'ям та на додачу скуштую кульку шоколадного і покладіть нам ще трохи з каштанів. — Сказав він, звертаючись до одного зі своїх людей. — Ви будете здивовані цим чудовим смаком, який побажаєте всіма силами зобразити на своїх полотнах.
— Обов'язково.
— Коли напишете, дайте мені знати, щоб я міг придбати його одним із перших.
— Неодмінно.
— Чудово, ну що ж, пройдемо в мій кабінет.
Вони зайшли в ще одну кімнату, повністю оббиту деревом, від чого кругом стояв дивовижний аромат свіжості та якоїсь, такої бажаної старовини, до якої споконвіку хотілося доторкнутися. У ній не було вікон, але в той же час була присутня куди більш приваблива деталь. У місці, де знаходилася, знову-таки, книжкова поличка, була подряпана підлога. Зовсім трохи, практично не помітно, проте саме цю деталь помітив художник. Під час чого молодій людині одразу стало зрозуміло, що там знаходиться ні що інше, як ще одна потаємна кімната, та яку господар вже точно вирішив напевно заховати від зайвих очей, хоч і не до кінця продумав дрібниці приховування цього "скарбу".
Кожен, хто прийняв рішення в тому чи іншому вигляді зайнятись мистецтвом, має привити собі ніщо інше, як навичок спостерігання, поєднаний із нотою уважності та, свого роду, аналітики людських взаємовідносин.
До кімнати зайшов юрист. Невисокий, зі злегка смаглявою шкірою чоловік, приблизно років сорока п'яти, доволі щільної статури, з кейсом у руках. Одягнений він був дуже багато, навіть куди більш помітно, ніж Аркадій Павлович, проте куди менш розкішно й елегантно будучи немов закутаним у все біле.
У мить Аркадій Павлович підвівся з крісла і вирушив до дверей. Це нічого особливо не значило, просто чоловік із дитячим завзяттям і нетерплячістю очікував на такі бажані їм ласощі, які він просто на просто вихопив із рук свого помічника і передав художнику його порцію.
— Євгене, не бажаєте? — Запитав він, звертаючись до адвоката.
— Дякую, Аркадію Павловичу. — Тонкість його голосу просто вражала, хоча з боку він здавався доволі суворим чоловіком. Утім — це жодним чином не відкидало тінь на його професіоналізм. — У мене діабет, тому...
— Вибачте, будь ласка, я зовсім забув. — Говорив він на всю жестикулюючи руками, що дало чітко зрозуміти факт того, що ця людина досить тривалий час провела в Італії, ввібравши в себе всі емоції і почуття цієї чарівної країни. — Щось із моєї голови сьогодні все вилітає, як футбольні клуби з чемпіонатів, на які я ставлю круглі суми.
— Нічого страшного. — Сказав Євген.
— Ну як Вам художник? Правда ж це Gelato варте того, щоб бути увічненим на полотнах.
— Ви абсолютно праві. — Сказав художник, істинно насолоджуючись цими чарівними смаками. — Є художники, які зображують всілякі овочі та фрукти, я ж стану писати на своїх полотнах Вашого шефа за приготуванням цієї казки.
— ХА-ХА! Я обов'язково передам йому Вашу похвалу, а зараз я попросив би добавки та бачу по Ваших очах, мій друже, що й Ви від цього не відмовитесь.
— Велике Вам дякую. — Він просто не міг відмовитися від такого, незважаючи на свою відносну скромність.
— І так! — Сказав Євген. — Усі документи готові й особи, як я бачу, теж тож панове вельми прошу Вас розписатися там, де я зазначу, однак перед цим, керуючись чистою формальністю, змушений попросити обидві сторони договору пред'явити бажані Вами об'єкти обміну, у вигляді фінансових коштів і виробів художнього мистецтва.
— Одну хвилину.
Промовив Аркадій Павлович, після підійшов до свого столу і відкрив одну з шухляд, де лежали звичайнісінькі папки з якимись паперами, проте все це було лише відводкою для очей, оскільки вийнявши весь вміст шухляди, він підняв кришку і явив подвійне дно, за яким і знаходилися грошові кошти, що він і витягнув, розплившись у широкій посмішці, від чого фізіономія художника значно змінилася, а ось юрист навіть не змінив свого вигляду, вочевидь, для нього подібні методи конспірації були зримими далеко не вперше за всю його кар'єру.
— Як і домовлялися – сто п'ятдесят тисяч доларів. – Солодко промовив він. — Я бачу Ви злегка здивовані, не варто переживати, мій друже, і спокушатися також, будинок не набитий грішми в кожній тумбі, як може здатися на перший погляд — це лише політ моєї фантазії, тим паче, я приготував їх там заздалегідь, можете не сумніватися.
— Я ні на хвилину не сумнівався, просто я якось злегка інакше все це собі уявляв. І… пане Анатолію, суть угоди полягала в ста тисячах.
— Багато хто з Ваших колег, які тут побували, так само як і Ви зараз були неймовірно здивовані. Однак у результаті були вельми вражені, проте надалі я продовжував працювати і запрошувати на Ваше місце виключно тих, язики яких були коротшими, ніж у інших. Здебільшого — це входить у звичку, як Ви кажете, людей мистецтва, чиї роботи я колекціоную, під час чого вони приходять сюди, мило бесідують, а потім забирають гроші й випаровуються в самих же собі. Бачу Ви на таку людину не схожі. У Вас є особлива родзинка, художнику. – Цілковито серйозно, однак в той же час із легкою посмішкою промовив чоловік, котрий виявився в рази небезпечнішим ніж здавалося на перший погляд. – За цю, скажімо так, надбавку… я бажав би придбати Вашу вірність та той чарівний малюнок, що Ви написали у мене в альтанці. До мене дійшла інформація, що Ви збиралися передати всі кошти на благодійність – це я завжди вітаю, однак Ви людина особливого складу і мій обов'язок, як Вашого відданого шанувальника зробити так, щоб Ваша творчість не знала ні матеріальних, ні будь-яких інших турбот.