Он на нем случайно приехал. Его "Хаммер" был в ремонте.
Папан вискочив на край басейну легко, як юнак. Хіба що тіло його – худе, міцне, але виснажене, з сіруватим відтінком, було більше схоже на механізм без жодного натяку на зайвину плоті.
— Выплутывайся сам. Вали Теперрядченку и Держфонднадра полмиллиона. И не жди суда.
— Іване Григоровичу!
— За свой ремонт я с тебя не возьму. Я же родственник!
— Півмільйона! Ви ж знаєте, що в мене їх немає. Я ж вам позавчора ледве борг віддав!
— Шукай гроши, казаче!.. И не морочь мне голову. Где мой халат? Мерзну тут с тобой.
Валух підбіг до шезлонга, зняв зі спинки білого махрового халата і накинув Папану на плечі. У розлогому комірі щупла шия Івана Григоровича загубилася разом з копицею сивого волосся, немов сховалася спільно із думками. Тільки на правій скроні метлялося біле сторчакувате пасмо, як розкрите крило птаха. Безживна шкіра, схожа на сірий папір, вкривала різкий горбоносий профіль. А очі були такі глибокі, що іноді здавалися відсутніми. У них краще було не дивитися, бо загубишся.
"Хто це?" — подумав Я-та-Gun. Він не бачив жодної живої істоти без сну. Без соннів люди, тварини, рослини, навіть камені і мерців – і ті не існують. Він знав це напевне, бо лицезрів душі померлих. Вони самі є чорними скупченнями безлічі соннищ сну, тільки вже надсвідомого. І в них дрімлерам заходити неможна, бо це – чорні поля Нески. Звідти немає вороття. Кажуть, як входиш у них, то вже не париш, а тільки падаєш, провалюєшся у підсвідомість навіки. Там – кінець і початок блукання душі…
— Я відроблю, — поправляючи на лівому плечі завернутий комір халата, майже ніжно проказав Валух.
— Брось! Лучше продай что-то!
— У мене ж усе записано на… на Кіру!
— Ну её и продай! – сказав Папан і силувано розсміявся. – Шучу!.. Ты ее попроси хорошенько!.. Хотя, ты ей тоже должен! – Папан не зважав на Інокентія. Часу йому завжди бракувало і він поспішав заскленою терасою, що тяглася по дахові пентхауса до масажного кабінету і перукарні. Там чекали перукарка, манікюрниця і масажистка. При них Валух не міг говорити. І тому він, поглядаючи на сірі рядна хмар, що тяглися над терасою нескінченним пологом аж до горизонту, безсило повторив, вклякаючи на місці:
— Должен…
Папан обернувся до нього, сиве крило волосся, аж хилитнулося і знову настовбурчилося над правою скронею. І відказав тихим голосом, схожим на відчахування жерсті металічними ножицями:
— А не уступит – продай свой сон!
— Сон? – не зрозумів Валух.
— Сон, — повторив Папан, а потім додав: — Шучу! Глупая шутка в безвыходном положении иногда поднимает настроение! Особенно если нечего возразить.
Інокентій затупцяв, зам'явся. Сховав очі. Не хотів бачити, як Папан наставляє на нього свій проймаючий глибокий погляд. Валух глянув угору. Там у передранні летіла ворона. Коли б не міцне скло тераси, він би чув її каркання. А так його вуха роздирали лише власне сопіння і шурхотливі кроки Папана у коркових капцях. Коли ж він опустив голову і зиркнув у бік масажної і перукарні, думаючи що Іван Григорович уже зник за дверима, то враз наштовхнувся на посмішку свого тестя. Той аж посвітлів від задоволення.
— Учись на людях не свинячить. Это глупо.
— Да, — тільки й відповів геть збентежений Валух.
— И потом – ты говоришь тебе продавать нечего. А ты подумай, – сказав майже по-дружньому Папан. – Продавать же можно необязательно вещь. Продавать можно все. Дружеские отношения – например. Или – свое прошлое. А я, как прокурор, скажу тебе, что лучше всего продается вера, закон и любовь. Только надо знать – кому.
— Я подумаю, — відповів Валух. І тепер він сам наполегливо заглядав у очі батька дружини. Йому треба було зрозуміти його гру. І він раптом відчув, що не боїться того, кого боявся стільки років.
— Дурную память надо уничтожать! Но я у тебя её могу купить… если она интересная.
— За півмільйона? – перепитав Інокентій, і Я-та-Gun побачив, як Валух напружено думає. Хмара сну, яка невидимо висіла над ним, готова оповити його, раптом переповнилася безтілесними образами і предметами, фігурами людей, пейзажами і різними місцями дії. Валух, напружився він ненависті, і це ще більше допомогло заповнити його майбутній сон і формувало його майбутнє. Він не вдарить прямо. Від обмане, обійде. І Я-та-Gun бачив це у сні Інокентія. Але Папан не міг бачити того, що коїться у сновидінні Валуха, бо сам жив без сну. Однак хакер чомусь розумів, що Іван Григорович (це ім'я він десь вже чув) знає багато чого про Валуха, про його минуле, про батька, що зрадив його матір, про охлялість почуттів до дружини, про його ненависть до нього самого, про бажання усе поміняти і кудись втекти, про Стеллу, про інших його жінок, про сільських родичів, котрих Валух соромиться, про байдужих шкільних товаришів, про смаки, про те, що він любить пиво закушувати соленим огірком, про те, що не навідує матір, про презирство до тих, з ким крутить свої оборудки, про вкрадені поштові марки у товариша з їхнього будинку, про цукати Лохнеси, про її гострі коліна, про воду_що_не_розливається, яка лежала у внутрішній кишені Валухового гірчичного піджака, про непевність і вічний переляк.
— Смотря что предложишь, — промовив сухо Папан і тим самим увірвав паузу, за яку Я-та-Gun встиг зрозуміти, що Іван Григорович, хоч і позбавлений снів, але знає набагато більше за нього – дрімлера, ходака і розтинача сновидінь.
— Я мушу подумати, — відказав своєму тестю Інокентій.
Я-та-Gun вийшов зі сну. Голова крутилася. І залишки чужого сновидіння спочатку не давали зосередитися. По металевій стіні трансформаторної будки повз павук і здригався від вібрації потужних електроприладів.
"Чого він прокинувся?" — подумав хакер. У будці було доволі холодно.
"Може, він прийшов зі сну?" — припустив хакер і притис пальцем павукового тулубця. Тільце виявилося справжнім, шерстистим, і нікуди від доторку пальця Я-та-Gun-а не зникло. Отже, уже не сон… І хакер задумався.
Для цього він максимально зосередився, відсікаючи увесь реальний простір Сущого, шум вітру, низьке гуготіння трансформатора, тарахкотіння крапель дощу об залізні двері будки. Потім підтягнувся на руках на трубі, що проходила під стелею, і, чіпляючись за неї білими носаками своїх адідасівських кросівок, повис головою униз. Кров потекла у мозок з іще більшою силою, аніж під час дрімлінґу, коли проникаєш у чужу сновидну хмару, трощиш усі оболонки сонну, всмоктуєш з підсвідомості мжу – гірку, солодку, кислу, липку, смердючу, з пахощами цитрини, магнолії, медуниці, борщовика, нашатиря, дитячої несподіванки, болю, фатального спогаду, забутості, облуди, пліток сусідів, терпкого щастя зустрічі і пристрасного доторку прощання…
Я-та-Gun крізь хвилю емоцій і шквал фізичних почуттів несподівано зрозумів, що за кілька років його безперестанного сновигання Нескою сон (а значить, сама підсвідомість) почали усе частіше приходити у його реальне життя. І відбувається це не лише за допомогою мерехтливого сайту, а й під час хакерського занурення у світ сновидінь. Ось наприклад, що то був за павучок? Може він є вигадкою його хворобливої, спотвореної уяви, що прийшов до нього із напівзабутої казки дитинства? Може це той павук, якого колись у ляльковому саморобному вертепові показував йому його тато – майстер ляльок і казок. Він розповідав йому свою казку про північну далеку країну у якій живуть люди злиті духом своїм і помислом із природою і всесвітом. Їм не страшні морози і полярні ночі. Вони їздять на своїх ґринджолах по спалахах полярних сяйв. А павук був у тій казці великий і крижаний. Він заповзав у вухо людині і вічний холод проникав разом із павуком у душу людині… і всі вчинки її були бездушними…
"Невже все міняється місцями!" — може разів зі сто повторив сам до себе він і з його носа стекла краплинка холодного поту. "Чи це відбувається тільки зі мною?" — запитав Я-та-Gun, стежачи, як довго крапля поту летить з його носа на цементовану потріскану підлогу трансформаторної. І поки та крапля летіла, хлопець збагнув, що розмова вселенської підсвідомості, яку хакери снів називали Нескінченістю, – це не його онейроїдний стан чи нав'язливий синдром. Це звістка. Це послання з Нески. Від Валуха чи від його підсвідомості до… до нього…
Чортзна-що! Він вибрав мене! Чому? Тому що я збирався почистити його рахунок у швейцарському банку? Якщо він про це знав, то чи не простіше було б просто перевести гроші на інший рахунок і в інший банк, в іншу країну, на інше прізвище?.. Але уявити собі послання від підсвідомості до свідомості, від Нески до Сущого заради порятунку чийогось банківського рахунку – повна нісенітниця!
Підсвідоме не може помінятися місцями зі свідомим!
По великому і вказівному пальцях лівої руки, звисаючої униз до цементованої долівки, потекла цівкою кров. Я-та-Gun тільки зараз помітив, що нігтями правиці він сам собі, ошаленілий від страшних нервових навантажень, подряпав лівий зап'ясток. І розуміння того, що він перебуває у Сущому, і що це – не сон, прийшло разом із болем, який він тільки зараз почав відрізняти від затерплості.
"Якщо це так, — подумав хакер, — значить хай там що, а я мушу додивитися цей сон Валуха до кінця… Бо, можливо, те злодійство, у яке я вляпався не просто банальна підстава. І мене Педіатр припасає для чогось більшого і гіршого!.."
Я-та-Gun ніколи не користувався травами. Однак тримав їх для невправних новачків у мандрах снами. Але сьогодні був особливий випадок. Його червоні очі, млість у кінцівках, постійний дратівливий шум у голові, сухість у роті говорили про те, що ще трохи і він відключиться, засне, причавить подушку, смикне Морфея, відійде у сон, але без снів. У той сон, що повертає хакеру здоров'я. Але того вечора, змучений кількома безсонними добами, які він провів за зламуванням рахунків у швейцарському банку, Я-та-Gun не мав права на відпочинок. Тому він заліз у дерев'яну шухлядку під відкидним столиком і перебрав пальцями кілька голівок маку, жмутик дурману і глечикоподібні сірі голівки блекоти. Остання була аж занадто пахуча. Хакер приклав пучки пальців до ніздрів. Вони пахтіли гіркотою забуття, спрагою марення і цілковитою неприкаяністю. Це було те, що треба.