Деяка тверезість дозволила нам діяти навздогін тому, ще ми поспіхом прогавили попередньо; Люська вже не така чіпка була, а навіть дозволила собі подекуди уповільнювати, це тоді, коли я хотів навпаки це як танцюючи, коли кожен має ще й додаткову власну для цього музику.
Вона увірвалася гарчанням "москвича". При речено ляснули його дверцята. Наступна пауза знерухомила нас, краса Люсьчина принишкла неначе заворожені, слухали, як важко рипнув під ним ґанок, як невблаганні кроки нічними сунули до нас — Люська зіщулилася на мені, мертво вчепившися; краєчком глузду я напружився, не виймаючись, обхопити її з усіма речами перенестися під ліжко, але здолав лише запнутися з головою мереживом. Ми солодко і німо завмерли одне в одному, споглядали з-під візерунків і сутінок на двері, очікуючи кінця.
Кроки пошвидшали і стали, просунулась його вранішня голова. Закліпали очі і повернулися до вікна — там його чомусь привабила наша гріховна банка, яка вилискувала опукою скла й рідини. Він став над нею, міркуючи.
— Толя, ти? — почувся знадвору голос матері, вона хутко йшла від повітки, запинаючись у товсту хустку. — Де ти так їздив, бо ми заждались.
— Д-д-д, менти, зупинили, "вилазь!" "п'яний за рульом?" Де п'яний? то бідон пахне, кажу. "Кий бідон?" І повезли на кспертізу.
— Ну? — підійшла вона до вікна.
— Ну протокол, ну кспертіза. Ньдь. Д-д-д, потім мене одпустили, а бідоньчик — ні. Арестували.
І пригадав усі кривди в міліції, лаяв, бо він не був п'яний, а п'яна горілка, яка вихлюпнулася у салон його автомобіля.
— Ну?
— Шо "ну", а от шо я друзям скажу? — насилу прожував він.
— Ох, Толя, ну ти й Толя, — сказала вона.
На доказ він рвучко зітхав. І вирішив не говорити, бо взяв банку і гучно припав до неї вустами. Я не повірив, однак почув його переконливе "ковть", голосне і спрагле; насилу одхитнувся од рідини, додивляючись до неї, яка влягалася, накульбачившися у склі млявим коливанням ранку.
— Тьфу, мамо, — одплюнувся він настирним бадиллям. — Ну, намішали, ну електроліт, ньдь.
І припав ще дужче.
Чому не Поцдам
Гавкати, гавкати: чому не "Дрезден", чому "Лейпціг"? І як тепер поіменують цей ресторан, якого тридцять років ремонтують і от, нарешті, чому він стоїть, центровий, через перехрестя до самісіньких Золотих воріт; чому там, саме там бігає голий чоловік?
Голіший за голого, бо лише в краватці на шиї, він кидається до кожного:
— Агбореканусіторе, о, дралючіколастроплачідо, гав-гав! інтрадермонтограчі девенітеляджіле, гав! гав!
Верещав плутаною мовою, з чого можна осягнути лише собачі звуки, та й то, коли він падав навкарачки; не сахаються лише ті, хто вкляк, не од оголеного вигляду, а що труси тримав у руці, і, впадаючи в сльози, тиче перехожим, падає навколішки, імітуючи четвероногого друга, вихляючи неіснуючим собачим своїм хвостом, тицяючи щоразу собі у ніс, нюхаючи їх, після чого рвучися вперед:
— Гр-р! Гр-р-р! Гав!
Додати, що його тіло виділяється особливо білим клаптем, де не загоріло, усе інше, а також і лице, можна назвати "кавказькою національністю", лише мова його, незбагненна; зрозуміти можна лише "гав", тобто "гр", лякає людей посеред білого дня, бо жоден у нашому місті не бачив божевільного кавказця ані разу:
— Гр-р, кара міа, урляторекредоміосантамультіссіма, гав-гав!
Ніхто не викликав міліцію, проте кожен лютився, чого її довго нема, хоч вона була на цій же само Володимирській вулиці, тамечки само, де й КаДеБе, тобто еСБеУ; незнайомець скаче на чотирьох, картинно розмазує сльози трусами, нюхає їх, "бере слід", гарчить, може покусать, особливо, кого заціпило і хто не зрушить з місця, одна пані навіть впустилася і тому стоїть міцніш; а може, в міліції саме обідня перерва, але ж мусять тут бути хоча б контролери комунального транспорту? Бо ніхто з присутніх не знав, як викликати психіатричну карету, хоч про це багато говорено навколо. Вкляклий дідок витиснув:
— Оце заборонили відстрілювать бродячих собак, от і...
Зачувши слово "собак", незнайомець благально посунув до нього з трусами в зубах; ну чому він уперто не одягав їх? Невже тому, що вони були трохи надірвані, а може, тому, що були жіночі, такі чорно-ажурні, як показують у серіалах?
— Чаріссімамеакульпаастропераментекульт радженто, гав!
Примчало одразу дві патрульні машини, мало не посперечалися, яка першою; оточили невідомця, він ще трохи погарчав, а коли побачив, що в правоохоронців руки мимоволі потягнулися до зброї, притиснув до сліз свої горещасні труси і по-собачому заскімлив. Ті гидливо взяли його попід руки і потягли до "бобіка".
— Пєдік, — сказав один із беркутівців.
— А я щитаю: просто мудак, — відповів інший, хоча також ненавидів педерастів.
— Од простих мудаків нікада не бува запахів таких дорогих фірмових духів, пойняв? Пєдік!
Машина рушила, лишивши перехожим хмарку "Ланкастріану".
У КаПеЗе, забачивши постояльців, за півхвилини вмовк нарешті; не писнув, коли в нього забрано заповітні труси, бо КаПеЗе — це такий заклад, де в кожній камері сидять не чотири чоловіки за розкладом, а сорок, і ці всі можуть нагнать жаху навіть на нормальну людину, а не лише на собачого маніяка. Щойно в нього вперлися вісімдесят найвиразніших очей, добродій у краватці забалакав літературною італійською мовою:
— Вимагаю перекладача, вимагаю адвоката, вимагаю консула!
Й і ні разу не гавкнув; остерігаючися, аби глузд його знову не полишив, правоохоронці з'єдналися з амбасадою й переконалися, що бездокументний дуже легко, як про ідіота, володіє тією мовою. А коли сюди прибули всі, він, по-перше, нарешті охоче одягнувся в тюремне, а по-друге, відділок почув од перекладача:
— Я народився і виріс у Генуї, вийшовши на віа Прадо, я побачив дівчину, таку сумну, як і прекрасну. Хоча вона погано говорила, я без слів зрозумів, бо одразу в мене почалися почуття; виявилося, що вона родом з країни, яка постраждала од Чорнобильської катастрофи. І тому там ще подекуди трапляються нехороші люди, вони грабують інших, як оцю дівчину-Галину, вони захопили її власність, мале підприємство, а саму вигнали на вулицю, що вона просто змушена в Італії шукати порятунку; першого, кого вона в ній зустріла, виявився я, Вінченцо, я одразу дав їй усі гроші, які мав на рахунку, і наступного дня вона поїхала додому, обіцяючи, що одразу напише, як влаштує справи, так вона й зробила, але повідомила, що злі чорнобильські люди вимагають з неї ще грошей, тому я позичив усе, що міг, в друзів та родичів і вилетів до Києва, де вона мене й зустріла. Ваша країна мене приємно вразила, особливо готель, я таких ніколи не бачив...
— Який готель? — зраділи всі, що з'явилася ниточка. — Назва, адреса?
— Ну, це поруч з тим місцем, де ви мене затримали, називається він "Золоті ворота".
Міліція напружилася, але пригадати в Києві не змогла.
Звісна річ, бо починався той готель не в центрі, а в селі Чабани, там народилася дівчинка-Галина, яка одразу всіх примусила називати себе Ліна, щойно село приєднали до Києва.
Вона проклинала іподром за те, що він виявився найближчим до її села, і навіть дивувалася, чому її село називається Чабани, а не Конюхи? Тому що Лейпціг, а не Дрезден; а ще бентежило, чому там, такі азартні всі на трибунах, навіть ті, які вигравали, мало звертали уваги на дівочу красу, а лише на конячу? Погулявши годину секторами, вона спустилася вниз і побачила гурт чоловіків, одягнутих у незвичне.
— О, дівчинка інтерисуєтьця спортом, ілі как?
— Ілі, закурить не найдецця?
Жокеї припинили розмову, їх подивував голосок, надто тембральний як про чарівне сотворіння. Однак юність її була неперевершеною.
— Ти не хочеш узнать, хто виграє в заїзді?
— Вобще-то поїсти, — щиро зізналася та.
Отам-то вона одразу навчилася дуже хитрому
сексові, — з підскоком, її вчили цьому ділові не на сідлі, а на брикетах пресованої соломи, вони також добре амортизують; до того ж на пресованій соломі не треба навіть стремен — фокус, яким володіють лише жокеї, полягав у тім, що на кінець фази треба рвучко наддати — це як коли їдеш верхи, то щопоштовху слід майже аритмічно, синкоповано полегшуватися на стременах, тоді і вершник і коняка рухаються набагато легше й приємніше для обох, як на клусі, рисистій ході, чвалі, так і на галопуванні. Галя страшенно раділа, що одразу потрапила туди, куди слід, бо в Чабанах цього нічого не знали не лише вчителі, навіть фізкультури, а також дембіля, навіть з десанту, а від них же ж вона сподівалася найбільше, бо ті володіють різними секретними прийомами, це відчувалося й на танцях, однак поза танцями далі простої "фізкультури", коли вона на всі Чабани кричала, діло не рухалось, ніякого порівняння з іподромними брикетами. Жокеї не кривдили її в вільний од жокейства час, але далі діло не рухалось, і хоч вони були люди геть не бідні, однак подарунки їхні вменшалися, навіть заміж ніхто вже не обіцяв, а коли діло дійшло до простих мисок з вівсяною кашею з місцевого вівса — швидко Галя збагнула: після жокеїв почнуться конюхи, а не менеджери. Обтрусивши назавжди солому, вона подалася далі в Київ.
Швидко збагнувши, що місто — хоч і не село, однак її тут швидше розміняють, аніж скінчиться юність. Вона різними способами видобула заочного атестата про завершення школи і, не гаючи часу, рвонула в Італію — прощавайте, чабани-конюхи. Вінченцо закохався з третього поштовху, тому, що той, триваючи назад, трошки обтискав, і це було солодше за любов, яка прийшла з шостої фрикції, бо в Генуї ніколи не було іподромів, де муштрують не коней, там ніколи не було сіл Чабанів, де окрім соєвої фабрики перспектив ніяких, вже з дванадцятого тичка він почав гарчати, а з двадцятого несподівано забелькотів незрозумілою мовою, прокричав цілісіньку ніч, не маючи зупинитися, чим подивував не лише Галю, а й Геную, переконавшися цим, що дівчина йому небайдужа — і жах охопив його, коли довідався, що завтра розлука:
— Адже віза кінчається, раґґацціно.
— Подовжимо візу, кара міа.
— Подовжить можна, але ніззя подовжить долг, в мене одберуть навсігда моє малоє підприємство.
— О, яке ти підприємство маєш?
Галина подивилася тоді в стелю, таку само, як і всі інші тут, бо місто Генуя не одне, їх тут п'ять міст Генуй; вони її надто втомили, вона хотіла лиш одного — в Чабани, одіспатись.
— По переробці цієї, сої.
— А де твоя фабрика, кара міа?
— В столиці в Києві, ось адреса, — вона взяла ручку й квадратними літерами назнаменувала йому в нотатнику на весь аркуш.