Крижаний
Пиши:
"Числа не знаєм, бо календаря не має…"
Перший курінний
"…місяць у небі…"
Другий курінний
"…а год у книзі…"
Шило (регоче).
"…а день такий у нас, як і у вас…"
Кудлай (заникуючись).
"…поцілуй за те ось куди нас…"
Дехто (регочучи).
Добре, батьку Кудлаю, добре!
Перепелиця
Досить?
Сірко
Буде з нього.
Перепелиця (підписуючи листа).
"Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем
запорозьким…"
О! зараз запечатаю, а тоді — нехай
везе до свого султана.
(Виходить до намету, звідкіля по хвилі виходить
із запечатаним листом).
Гедзь
(хижо позираючи на турецького посланця).
А може б, підсмалити перше вражого сина та
дізнатись, що там султан проти нас вигадує…
Крижаний
Ну, то вже дурниця: хоч він і чортів родич,
а все ж таки посланець.
дивиться то на одного, то на другого з козаків і,
нічого не розуміючи, тільки очима лупає.
Сірко
Та й кого ж тоді з листом послати?
(До Перепелиці).
Вже? Віддай, нехай везе.
Перепелиця віддає листа посланцеві, який, взявши
його тремтячими руками, хутко зникає,
немов з ланцюга зірвавшись.
Шило
Ач, югнув як: мов корова язиком злизала.
Запридух
Шкодливий, як лис, а харапудний, як заєць.
Гедзь
Казав, що треба підсмалити!
Шевчик (прибігає).
Гей, зрада, батьку!
Сірко
Що?! Яка там зрада?
Шевчик
Казав: не треба відпускать нікого.
Із бранців мало хто лишивсь, а решта
Знялися радо й подались до Криму.
Сірко (схоплюється, вражений).
Що кажеш ти?! Не може буть сього!
Щоби християнин…
Крижаний
Які вже там
Із них та християне, як давно
Побусурменились вони!..
Шевчик
Верзуть,
Що на Вкраїні їм немає місця,
Що другою Вкраїною їм став
Тепера Крим, що їхнє там усе:
І жінка, й діти, й господарство.
Сірко
Так?
Догнать і перебить всіх до ноги!
Що скажете на се, панове-браття?
Всі
А так! Перевертням туди й дорога.
Шевчик зникає.
Гедзь
Ач, бісове насіння! (Підводиться).
Постривайте,
Ось я піду за ділом допильную…
Дехто (втримує його).
Сідай і пий! без тебе зроблять те,
Що буде треба.
Гедзь (сідає).
Ні, убить замало!
З живих тра шкури поздирать! Посікти
Усіх до одного, як ту капусту|
Спалить живими всіхі..
Сірко (лопається за голову).
Стривайте, що ж це?
(Важко сідає).
Щоб неньку рідную забуть, зневажить,
Іти до ворога, щоб з ним укупі
Ланцюг кувати на братів?.. О, ні!
Цього не буде, ні!
Гедзь
Отож, Іване,
Й вони, запевне, для отчизни жити
Хотять, як ти казав, а не вмирать.
Сірко
Я й кликав їх, щоб жити для отчизни.
Вони ж… Е, ні! до чорта в зуби! в пекло!
Стривайте, подивлюся я, як гинуть…
(Встає, йде на узбіччя могили й дивиться
в правий бік, слідкуючи за тим, що там діється.
Дехто з курінних підводиться також і йде за ним).
Шило
Ну, що там бачиш, батьку отамане?
Сірко
(з жахом затуляє долонею очі).
Ох, жах який!.. То ж братня ллється кров!
(Скидає шапку).
Простіть ви нас, брати кохані! Тут
Засніть до суду Божого навіки:
Так буде краще, ніж плодитись вам
Між ворогом на наше безголов'я,
А собі на вічний і страшний загин
Без церкви Божої й Христа.
Всі (скидають шапки).
Амінь.
Сірко підходять, похмурий як ніч. до тих, що сидять
за столом, і сідає, схилившись на лікоть, на своє місце.
Запридух
Не край свого ти серця, батьку, — годі!
Ось випий краще з нами за впокій
Отих, що згинули. як ті собаки,
Без покаяння (Подає йому кухоль меду)
Сірко
Так, немало ще
Проллється крові братньої і далі,
Поки мети своєї досягнем.
Хоч я і звик уже, але… так тяжко,
І певне, Каїн сам не почував
Того, що в мене тут… (Показує на серце).
Але що ж діять,
Чинити що, коли до щастя краю
Найближча путь через криваве море?
Гедзь
Червоні чоботи надінь, Іване,
Й бреди хоч по коліна…
Сірко
Ох, боюсь,
Що море глибше, що і сам у нім
Я захлинусь і утоплю отчизну,
Як вже не раз її топили ті,
Хто визволить бажав…
(Схиляє голову на руки).
Запридух
Дурне верзеш.
Щоб розігнать докучливі думки,
Хильни ось меду доброго!
(До того, що тримає в руках бандуру).
А ти,
Чого сидиш дарма? Хіба не бачиш,
Що треба пальцям дать роботу?
Гедзь (підводиться).
Шквар,
Сто кіп чортів твоїй повії-неньці!
Козак гуля, бо є чого! Ану!..
Бандуриста
(починає грати й наспівувати).
Ой ходила, не вернулась —
Коло милого спіткнулась,
Як спіткнулась, то і впала,
Там таки й заночувала.
Чоловіче мій коханий,
Ти ж тверезий, ти ж не п'яний,
Було б тобі пошукати,
Взять додому і приспати!
Ішов милий та й спіткнувся,
Пізнав, серце, й посміхнувся,
А що потім — хто те знає?
Як розумний, то вгадає!
Поволі, один по одному, січовики починають дикий танець
кілька хвилин. Під цей танець з правого боку з'являється
кілька чоловік козаків з Шевчиком на чолі й на киреї
приносять труп Романа в татарській одежі.
Сірко (підводиться, здивований).
Що сталося?
Шевчик
(подає йому натільний образок).
З убитого зняли.
Сірко
Стривай, що ж це?
(Кидається до трупа і пильно придивляється йому
в обличчя).
Роман!.. мій син!..
(Одхиляється, вхопившись за голову.
Танець припинився, і всі оточують Сірка).
Не може бути, ні!..
(Знов кидається до трупа).
Він зрадив рідний край… він зрадив віру?!
Це хтось, на нього схожий… Ну, скажіть…
Чого ж ви мовчите?., скажіть хто-небудь,
Що це звичайний тума, не Роман!..
(Знов придивляється).
Так, так… се він… І я убив його…
Гедзь
Бо й слід було! собаці й честь собача!
Дехто з отамання махає на Гедзя рукою, щоб мовчав.
А чорта з два мовчатиму!..
Сірко
(піднімає голову о довиться на Гедзя
помутнілими очима)
Так, так….
Гедзь
Козак повинен вмерти козаком
А не чорт батька знає чим…
Сірко (як у сні).
Так, так…
Козак повинен вмерти козаком…
(Непритомний падає на руки отаманя).
ДІЯ П'ЯТА
Сіркова пасіка. Все, як і в другій дії, тільки далі трохи
вглиб, під кущем калини свіжа могила Романа. Коло неї сидить
Килина й кілька дівчат і убирають могилу квітами й рястом.
Біля входу в курінь сидить посивілий Сірко і, попихкуючи
люлечкою, стежить за їхньою роботою. Під куренем, лицем
до публіки, сидить ще більш згорблений і висохлий Пеньок,
дрімає на сонечку й уві сні плямкає губами, ніби щось дуже
смачне їсть. З лівого боку, просто на траві,— група жінок,
вони тихо розмовляють між собою. Насеред сцени, обперши
голову на лікті, лицем до могили лежить Лесь, дригає знічев'я
ногами в повітрі.
Перша жінка
Не йде щось довго пані Іваниха.
Друга жінка
Та мабуть, же пописько знов уперся,
Як віл ледачий, і не хоче.
Третя жінка
Хто зна:
А може, й правду каже він, коли
Зрікається одправити по мертвім
Не то сорокоуст, а й панахидку.
Адже і не довідались ще й досі,
Чи бусурменином помер Роман,
Чи був християнином…
Перша жінка
Все одно,
Мої лебідоньки, а душу грішну
Одмолювати тра.
Друга жінка
Авжеж, аякже!..
Перша жінка
Пописько просто зледащів і жде,
Щоб поманили добрим хаптурем,
А пані Іваниха, — хай живе
Собі здорова, — трішечки скупенька,
Нівроку їй…
Друга жінка
(штовхає її, киваючи на Сірка).
Та тихше, бо почує…
Лесь (сміється).
Хто? він почує? Хоч стріляй з гармати.
То не почує: дума все про щось
Та дивиться на руки, ги-ги-ги!
Питаю: пане, що там на руках?
Чого так пильно дивитесь на них?
А він: та кров, говорить, — мию, мию
І не обмию…
Сірко (повертає до нього голову).
Кров? де кров? (Позирає на руки).
Лесь
Ги-ги!
Що, бачили? Чудний!
Жінки
Та цить ти, дурню!
(Перезираються одна з одною й хитають головами).
Лесь
Чого там — цить! та він тепер плохий,
Як і Пеньок: хоч лай, хоч похвали —
Йому однаково. Ось гляньте, гляньте!
Сірко знов розглядає свої то одну, то другу руку.
Перша дівчина
Барвинку і нема.
Килина (безпорадно).
Нарвать забула.
Перша дівчина
А без барвінку ж як?
Килина (безпорадно озирається).
Нема барвінку.
(По хвилі задуми, ніби щось пригадує, видочок
Ясніє, й вона хутко перекладає квіти з пелени
на могилу).
Піду хутенько і нарву. (До Сірка). А ти
Постережи, бо Лесь порозкидає. (Підводиться).
Ти чуєш?
Лесь (регоче).
Гн-ги-ги! Авжеж!
Килина
(Підходить до Сірка й кладе йому руку на плече).
Ти спиш?
Сірко (ніби прокинувшись).
Хотів би я навіки десь заснуть!
Килина
Не треба, ні! Бо як усі поснуть,
Лишиться сам свинар та свині…
То хто ж од них устереже квітки?..
Пеньок — старий, безногий і безрукий,
І спить усе.