То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в'язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю.
Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку.
Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша*1 турецький...
Микольцева мама порядкувала в кухні і з увагою вслухувалася в тони скрипки, що доносилися з суміжної кімнати. Тони були м'які й приємні — то лилися вони широким музичним струменем, то наче розприскувались водограєм срібних грайливих краплин, то стелилися низькими акордами, мов вечірній туман, щоб за хвилину зграєю щебетливих пташат підірватись угору, в висоті регістри. Та, хоч яка це була гарна гра, обличчя матері залягала тінь якоїсь турботи, а з грудей добувалося тихе зідхання...
Читати повністю →