Його смугляве, надто східне обличчя було все усміхнене. Але в тій невимушеній усмішці було щось таке болісне, що я ніколи не міг дивитись спокійно на нього. Був він тихий і лагідний, як весняний вечір. Ні на кого не жалівся, і про нього ніхто не казав лихого слова. Говорив мало і несміливо, ніби боявся, що його слова викличуть сміх між слухачами. Йому добігав сімнадцятий рік, але він швидше виглядав на п'ятнадцятилітню ніжну дівчину, ніж на вояка...
Читати повністю →Сліпучо-білими снігами загорнувся гордий Бескид, що старшував своїм довгим гребенем гірських шпилів над Карпатами і розмежовував Галичину від Угорщини. Колись в його зворах бавилися, як діти медведі, а зимою вили голодні вовки. Колись пролітав його зво-рами славний Олекса Довбуш з своїми леґінями і виливав свою гуцульську міць на багачах угорської і галицької сторони...
Читати повністю →Лі Юнк-шан, косоокий, жовтомертвецький, як всі китайці, сидів на горбочку, жував чорний хліб і тупими очима вдивлявся в далечінь. Та він не бачив ні осіннього, замазаного українського краєвиду, ані думав про те, чого він, син жовтої раси, сидить на брудній, невідомій йому землі. Він бачив у своїй уяві бідні, тьмяні халупки китайського села, з розцвілими садками, з рисовими ланами...
Читати повністю →Ірчан Мирослав
_____________________________________________
МАХНО І МАХНІВЦІ. ВРАЖІННЯ ОЧЕВИДЦЯ
Ніч 13. вересня 1919 року. Місяць своїм сяйвом облив степ як море широкий, як небо безкраїй. Ніде ні деревинки, ні ліса. Тільки копи збіжа чорніють по полі, як стежі, по ждуть мовчазно ворога. Широкою степовою дорогою посувається повільне військо. Це Усусуси. Йдуть на Умань. Попереду кіннота зі своїм славним ком. Льоньом. За нею піхота з сотником Московським, а за ними тяжкі пушки та довгі обози...
Від села до села, від руїн до нових — все вперед і вперед мчиться карний загін. Звенигород і Підсоснів, Романів і Глуховичі — чотирнадцятий полк уланів у крові затопив.
Перед ними Гаї, біля Львова вони, там селяни сухі, без кривавих ще ран. Там вогню не було, там маєток цілий, там в тривозі чекає живий ще пан. Та в сусідніх селян погорів уже пан, фільварок, і скирти, і клуні.
І впав панський наказ від полковника враз:
За спокій Польщі галопом на Гаї!
Стуль писк! Хто там співає?..