Роман
Частина перша
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
Тарас Шевченко
Повертаюся до рідного Вавилона в надії на те, що час та обставини потрудилися тут і мені вдасться дещо цікаве довідкрити в його людях, а то майже однаково, що знову впускаю вас до власної душі, сподіваючись на порозуміння між нами, таке необхідне на самім зачині цієї, як і всякої доброї справи.
Стоїть саме та пора, коли в цих краях настає бездоріжжя, у Вавилоні починаються, як тут кажуть, "Веселі Боковеньки"...
Читати повністю →
Роман
Наш старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий Вавилон, що, окрім назви, запозиченої з Дворіччя, не має нічого спільного з Вавилоном месопотамським, стоїть, як і стояв здавен, над річкою Чебрецем, маловідомою притокою Південного Бугу, майже нечутною в повінь та хлюпотливо–тривожною в сушу. На високій береговині все літо синьо та сумно цвіте чебрець, найменша квітка з–поміж квіток, від чого й названо річку...
Читати повністю →
Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. Десь на другий чи третій день по приїзді в село його бачили на колгоспнім дворі. Це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських хлопчаків, огрубілих, засмаглих, немов налаштованих до роботи, їх охоче відправляли в поле, кого до жаток, кого до снопів, навіть найменшого з них, пустуна Петрика, взяли у водовози, а Толя неприкаяно походжав батіжком, заздрив їм та все натякав заклопотаним бригадирам, що і він робітник...
Читати повністю →
У хаті баби Устини не зачинялися двері. Вбігла сусідка, у фартусі, просто від печі. Тільки-но вона вийшла — принесло бригадира Тодося. Навіть дід Антип, який поскаржується па ноги, і той причвалав подивитися на диво. Л вже за дідом Антипом усе село Вигода загомоніло: в баби Устини закувала зозуля!
Сходились з усієї Вигоди, дивились на зозулю, що стояла па древньому годиннику на одній ніжці, а другу мовби сховала від морозу, і запитували в баби, як та зозуля закувала...
Читати повністю →