Зізнаюсь чесно: я хвилювався. Але гукнув на кухню до мами зовсім байдуже, ніби говорив таке чи не щовечора:
— Я пішов до клубу. На репетицію.
— На яку ще репетицію?
Але я вже за порогом. Над верховіттям горіхів і слив, обшарпаних вітрами і дощем, ледь світліє небо. Подекуди прокльовуються зорі, але їх негусто. А місяць геть заблукав у хмарах.
Стежка до хвіртки — наче ковзанка. Як зайшла осінь — відтоді й дощі ллють. Аж голову схиляю, щоб розгледіти, куди ногою стати...
Читати повністю →
У двері директорового кабінету хтось постукав. Не встиг Іван Михайлович підняти голову од паперів, як у кімнату квапливо ввійшла чергова вчителька — Ніна Пилипівна, фізик, тягнучи за собою наїжаченого хлоп'яка.
— Ось, глядіть, Іване Михайловичу! Знову цей Борута! Мало, виявляється, йому підлоги! Він уже на шафи дереться!
Іван Михайлович втомлено поклав ручку, підпер кулаком голову, мовчки, з докором глянув на хлоп'яка. Знову щось накоїв цей Вітько Борута з четвертого класу...
Читати повністю →
Андрійко вийшов на дорогу, що спиналась на пагорб і там обривалась, наче ховалася в небі. Села вже не було видно, тільки верхівка височенної тополі, що росла коло хати дядька Дмитра Зайчука, стриміла над пагорбом.
Андрійко спустився в долину і зупинився.
Було тихо-тихо, аж у вухах дзвеніло. А потім від того дзвону мовби одірвався один малесенький дзвіночок і полетів, полетів угору, до самого сонця. Жайворонок! О-ондечки він, крильцями тріпотить… А з пшениці й собі — сір-р!....
Читати повністю →
Хвилюючі дні настали для Сашка: незабаром до школи. Мама накупила зошитів, олівців… Гарні такі, пахучі. Так і хочеться в руки взяти погратися.
— Не чіпай, а то замацаєш зошити — писати ні в чому буде! — відгонить його мама від шкільних обновок.
Еге ж, спробуй не чіпати, коли так хочеться.
Тато головою хитає докірливо:
— Ну й непосида ти, Сашко! Важко тобі в школі буде. Там же дисципліна, це тобі не на вулиці гасати.
— А яка вона — та дисципліна? — цікавиться Сашко...
Читати повністю →
Віталик іде з мамою, а сам очей від тротуару не підводить. Наче там, під ногами, не асфальт, а слизький-слизький лід, і він боїться гепнутись на ньому.
Ні, немає під ногами льоду, і де б йому взятися посеред літа, в таку спеку? То Віталик опустив очі, аби не бачити ларків, де продають морозиво! Не бачити вітрин магазинів, де виставлено тістечка різних форм і кольорів.
Але на кожнім кроці шелестять обгортки з-під морозива і смачно-смачно пахтить з дверей кондитерських магазинів...
Читати повністю →
Вже другу ніч Семен Бажура та його помічник Грицько Пасічник орють під озимину на Троянах. Це найдальше від села поле. Перед цим вони коло Березини зволікали солому скиртувальникам, а позавчора переїхали сюди, причепили плуга й гайда в загінку — від бережка з ріденьким верболозом понад річечкою аж до лісу.
І густу, таємничу стіну лісу, і столочену осоку на березі орачі бачать лиш у кінці загінки — в одному чи в другому...
Читати повністю →
Миколка аж підскакував у тракторі. Але від того, що їхнього "Беларуся" трясло на вибоїстій дорозі, що його підкидало м'яке, пружне сидіння.
Миколка не міг всидіти від радості й гордості.
Вони з татком обганяли хлопців і дівчат, що ватагами чи поодинці прямували до школи, несучи в руках або в мішках на плечах металолом. Дехто віз на велосипеді чи на тачці...
Читати повністю →
Щоб хто тільки знав, як я цього року чекаю весну! Ще з того літа. Відтоді, як ми з дідусем Антоном знайшли кленову колодку.
У селі в дідуся Антона й бабусі Олі я живу щоліта. Оце як тільки почнуться канікули — через кілька днів я уже в них.
Помагаю дідусеві та бабусі з господарством справлятися: наглядаю за курчатами, щоб кіт чи ворона не поцупили котре, малину, смородину збираю на варення. Та хіба мало на селі роботи!..
Читати повністю →