Пасовисько починалось одразу за городами, ліворуч од лісу. Трохи незвично й сумно було без діда Тимощука.
Коли дідові допікав шлунок, він гриз крейду. А то вже й крейда не допомагала. І дід почовгав нині зранку до міста в лікарню. А корову його зайняв Ромко.
Пополудні Ромко із Сашком нарвали черешень дідові назавтра. Лісові черешні були гіркі, й дід їх цілими жменями кидав у рот, погладжуючи білу бороду. В солодких він не знаходив смаку.
З повним кашкетом черешень першим вернувся з лісу Ромко...
Читати повністю →
А що хлопці відмовчувались або віднікувались, то вирішив Ілько сам обтрусити дідову яблуню-папіровку. Будуть просити потім. А дулю з маком отримають.
— Ото нехай ще постоять пару днів, достигнуть добре...
— Але ж дід Мефодій цілими днями крутиться в садку!
— Нічого,— нахвалявся Ілько,— підберу момент. Але щоб потім не просили! — підвищив голос, сподіваючись, що хтось із хлопців пристане до нього. Оскільки ж ніхто не підтримав його й тепер, то запалився Ілько доказати, хто він, завтра ж...
Читати повністю →
Хтось у гурті голосно й весело гукнув:
— Гайда до Грецмана! Нині він має ставити крокви.
— Вже ставить, я сам бачив.
Хлопці запитливо глянули на Ілька: що скаже він. Якщо Ілько мовчки пропускав слова чиїсь повз вуха, то так і бути: в його рудоволосій голові визрів уже якийсь план, і він од нього не відступить, хай там що. Бо хто серед хлопців найстарший і найсильніший? І хто ще вміє ходити на руках догори ногами?
— До Грецмана!..
Читати повністю →
— Ігорцю, Богданку, ходіть-но сюди, дітки!
Хлопці оглянулись на поклик з дороги й побачили бабу Федору, що однією рукою тягнула на повідку собачку Муху, другою ж підтримувала пелену запаски. Муха (її назвали так, бо мала на білому лобі цятку, схожу на муху) намагалася вивільнитись із нашийника, з усієї сили опиралась, забігаючи то по один, то по другий бік старої...
Читати повністю →
У школі хлопці домовились, що завтра підуть на лижах до лісу. Якщо буде гарна погода.
Славко лиж не мав, але що йому самому робити вдома? А неділя вдалась сонячною, морозяною і тихою-тихою, аж тихесенькою. І Славко вирішив іти з хлопцями пішки. Наваксував добряче чоботи — щоб сніг не прилипав — і подався, а стежка під ногами весело так: скрип-скрип, скрип-скрип...
На полі лежало чимало снігу, і хлопці йшли в один слід...
Читати повністю →
Пироги лежали на шафі, і, щоб їх дістати, Ромко приставив табуретку. Сашко, Толик і Дмитрик притихли й вичікувально дивилися на Ромка. А той з висоти озирнувся на них і побачив тільки їхні очі — великі цікаві очі. Він перестав навіть думати про те, що до хати може хтось ввійти, а тоді буде йому не з медом. Ромко припіднявся навшпиньки, засунув руку в сито, взяв пиріг — і в цю мить хтось із хлопців ахнув. Ромко злякано й рвучко обернувся, глипнув у вікно, але там нікого не було...
Читати повністю →
Як пішов Ромко до третього класу, мало не цілий місяць носив у полотняній сумці тільки два зошити.
А з цієї неділі хлопець звеселів: у місті на базарі мати купила за сто карбованців "Українську мову" й виміняла за масло п'ять зошитів. О, теперечки він матиме що носити в новій сумці!
А тут одразу й друга радість: дядько Прокіп десь дістав чорнильницю. Не якусь там пляшечку з-під ліків, а справжню білу чорнильницю. Ще й обіцяв на чорнило хімічного олівця роздобути...
Читати повністю →