Батьківське право (1890)
Син я твій, а розум у мене свій.
(Приказка)
І
— Ой!! Рятуйте, хто в бога вірує! — крикнула з усієї сили дівчинка Настя і прожогом подрала до дверей у сіни.
Діло діялося в кухні у панів Ручицьких.
Горпина, що служила за куховарку в цих панів, погналася за дочкою й потягла до себе. Настя вхопилася обома руками за верхній одвірок невисоких сінешніх дверей та так і повисла вгорі; її мати втримала її за ноги і взяла лупцювати нещадно...
Горді пальми. Думні лаври…
Маніячливий кипарис.
Океан тропічних квітів…
Ще й цвіте цитринний ліс…
Я хитнувсь, бо наче впився
З аромату тих квіток...
Я квітку кохаю. Котрую ж — не знаю
І гину з нуди.
Побачу цвіточок, дивлюся в віночок.
Щоб серце знайти...
Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…
Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.
Тут глетчери, зима, а там буяють чари…
Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!
Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,
Де пальма розрослась на килимі з лілей!..
Влітку
Скали… Кедри… Скоро й вечір.
Я сумна стою.
В'ється стежка… Ох!.. чи йтиме ж
Той, кого люблю?....