АНДЕРСЕН, Ганс Крістіан
(Andersen, Hans Christian — 2.04.1805, Оденсе — 4.08.1875, Копенгаген) — данський письменник.
Про своє життя він розповів у автобіографічних нарисах "Казка мого життя " ("Das Marchen meines Lebens ohne Dichtung", 1847) і "Пригоди мого життя" ("Mit Livs Eventyr", 1855). Сім'я була бідною і тулилася в одній кімнаті, де разом з домашніми речами стояв і шевський верстат. Батько його тягнувся до знань і культури, навчав сина бачити і розуміти світ природи. Над його верстатом висіла книжкова полиця, він читав своєму синові комедії класика данської літератури Л. Хольберґа, байки француза Ж. де Лафонтена і казки "Тисячі і однієї ночі". Батько помер у 1816 р. З 1813 р. матері довелось заробляти на прожиття пранням. У 1819 p., без грошей, але бажаючи побачити світ і здобути освіту, А. подався у Копенгаген. Перші три роки незграбний і простакувато-надокучливий провінціал-фантазер, одягнутий у перешиті на нього речі батька, намагався пов'язати своє життя з театром. Він навчався співу, відвідував балетну школу, намагався стати драматичним актором і писав — вірші, трагедії та драми. У 1822 р. А. віддав до театру драму на давньоскандинав-ський сюжет "Сонце ельфів". Твір був украй незрілим, але рецензент театру зміг побачити талант у цьому майже неграмотному юнакові, і рада директорів вирішила домогтися для нього гім-назіяльної стипендії. Сімнадцятилітній юнак потрапив у другий клас латинської школи, де навчалися хлопчики. Незважаючи на глузування товаришів, він ії закінчив.
Упродовж свого життя А. відвідав Італію та Німеччину, Іспанію та Францію, Англію та Швецію, Португалію та Грецію, Балкани та Північну Африку, Малу Азію, подорожував Дунаєм і Чорним морем, збирався відвідати Америку. Його подорожні нотатки, жваво і захопливо написані, відкривали світ сучасним йому данцям. Романтична фантазія, точні замальовки, інколи вигадані, але завжди підказані дійсністю епізоди захоплювали читача. В музеї А. зберігається його дорожній баул і поряд з ним канат, який він возив із собою на випадок, якщо в гостиниці, де він зупиниться, виникне пожежа і йому потрібно буде рятуватися через вікно. "Хто подорожує — живе!" — стверджував письменник.
У 30-х pp. А. написав шість романів. "Імпровізатор "("Improvisatoren"), "Лише скрипаль "("Кип en Spillemand") мали успіх. Для данської літератури, де романтичний напрям міцно утримував позиції, романи А. мали велике значення.
Його порівнювали з В. Скоттом і В. Гюго. Ім'я А. увійшло б в історію данської літератури, якби він створив лише романи, п'єси, вірші та подорожні нариси, але всесвітнє визнання принесли йому казки. В усіх творах данського казкаря відчувається його талант створювати короткі, яскраві, образні замальовки, характеризувати явище одним словом, однією фразою, що особливо специфічно для казки. Особливий настрій, сформований ще у дитинстві, робив навдивовижу переконливим усе, про що він розповідав, чи це історії про тролів, фей, русалок, чи про інші дива. Дослідники не раз відзначали, що для героїв А. зовсім не важко переходити зі світу див і фантастики у світ побуту та реальності; поміж ними відсутні непроникні кордони.
Початком його творчості як казкаря слід вважати 1835 р. В "Казках, розказаних дітям" ("Eventyr, fortalte for barn", 1835-1841) А. найчастіше обробляв те, що чув сам в дитинстві. Це: "Вогниво "("Fyrt0iet"), "Маленький Клаус і Великий Клаус "(" Lille Claus og store Claus"), "Принцеса на горошині "("Prinsessen рааЛЇПеп"), "Дорожній приятель "("Rejsekammeraten"), "Дикі лебе-<3/"("De vilde Svaner"), "Свинопас"("Svinedrengen").
Але А. запозичував сюжети не лише з народних казок. "Поганий хлопчисько "("Den uartige Dreng") — це обробка вірша Анакреонта про Амура, ідею "Еяьфа трояндового куща "він взяв з італійської пісні, "Скриня-літак"("оеп flyvende Kuffert") пов'язана із казками "Тисячі і однієї ночі", "Нове плаття короля" ("Kejserens пуе Klaeder") виникло на основі відомого А. іспанського джерела. Багато казок першої збірки вигадані самим А. Це: "Квіти маленької Іди "("Den lille Idas Blomster"), "Дюимовочка "("Tommelise"), "Русалонька "("Den lille Havfrue"), "Калошіщастя "("Lykkens Galocher"), "Непохитний олов я-шш солдатик "("Den standhaftige Tinsoldat"), "Райський сад"("Paradisets Have"), "Лелеки "("Storkene"), "ОлеЛукойє"("0с Luk0je"), "Гречка "("Bogh-veden"). Здивування рецензентів викликала відсутність повчальності в казках А., знищення меж між суспільними прошарками, відсутність звичної пошани до принців і королів, не можна також було погодитись з тим, що до дітей звертались без звичної поблажливості. А це все якраз і складало найяскравіші індивідуальні особливості казок А. Сам А. в цей час ще не вважав, що він нарешті знайшов себе самого.
У чому ж головний зміст казок А., який визначає ставлення до світу і людини? Перш за все у вірі у всеперемагаючу активну силу добра, у прагненні показати найістотніше, найсправж-нісіньке в людині (а вона, за А., — добра, зла сутність створена спотворюючим людську природу впливом суспільства), у закоханості в красу природи. У першій збірці ці якості розкрилися найповніше, майже всі його казки стали найбільш улюбленими і читабельними творами. Активність добра, здатність пожертвувати навіть життям в ім'я його ствердження формують сюжет і характери в "Дорожньому приятелі", "Диких лебедях ", "Русалоньці", "Непохитному олов 'якому солдатику
Одна з найкращих, найпоетичніших і най-добріших казок А. — "Русалонька ". До теми не-розділеного кохання русалки до людини письменник звертався неодноразово ще в ранніх віршованих казках ("Русалка з острова Самсьо " та ін.), цієї ж теми він торкався в нарисі "Тіньові картини " Проте А. створив цілком самостійний твір, де думка автора про красу людської душі, про добро, що перемагає у світі, розкривається не тільки з допомогою напруженого розвитку сюжету, як у перших казках збірки, а й завдяки переконливому психологізму, який розкриває поетичність самої Русалоньки і зображує людину втіленням шляхетності, доброти і краси. Саме тому заповітною мрією Русалоньки є не лише закохати у себе принца, а й здобути людську душу. Цей шлях складний. Найбільше випробування випадає на її долю, коли сестри-ру-салки приносять їй ніж; лише вбивши принца, вона зможе знову повернутися в море до русалок, а інакше з першими променями соиця загине. Маленька Русалонька перемагає і тут: вона не може вбити коханого. Трактуючи народну легенду, А. писав про те, що він змінив у ній: у нього "безсмертна душа русалки не залежить від чужої істоти, від кохання людини. Це визначення несправедливе! Бо ж у цьому закладений елемент випадковості... Я дозволив русалці йти природнішим, кращим шляхом". Це шлях розвитку духовних сил. Уроки добра тут складніші, ніж у попередніх казках. А. помістив перед "Русалонькою "звернення "До дорослих", стверджуючи цим, що у його казок розширюється аудиторія.
Казки А. розкривають істинне у людині, її сутність. Письменник часто використовує слово "справжній". І це не випадково. Його солдат з "Вог-нива " — справжній солдат, тобто рішуча і смілива людина. У "Принцесі на горошині" принцеса також справжня, вона настільки чутлива, що знаходить горошину під усіма перинами, але найважливіше у ній те, шо вона як справжня людина здатна долати найважчі випробування. Моральне мужніння Русалоньки — також шлях до її справжньої сутності, до "справжнього" у ній. Від свого справжнього — поетичного — змісту не може відмовитися Дюймовочка, як би важко їй не доводилось. Відмова від самого себе, навіть за "мови здійснення мрій, неможлива для героя А.: у "Калошах щастя "радник юстиції потрапляє її обожнювані ним Середні віки, але все там випік ться йому поганим; повернення у свій час пін сприймає як милість. Стражник у цій самій казці заздрить лейтенантові, але, ставши на деякий час лейтенантом, мріє знову бути бідним стражником.
Найбільшої сили ця тема досягає у "Новому платті короля ", де людина підмінюється. Король не керує країною, а лише перевдягається, хоча вишукані костюми не можуть приховати його справжньої сутності. Характерно, що розвінчує обман дитина з натовпу: істина у простих, природних людях, вважають романтики. А показує також, що трапляється, якщо людина втрачає хоч одну якість істинної, "справжньої" особистості. Відбувається це зазвичай з багатими і вельможними. Тут великий казкар знаходить ємнісні образи і виразні вчинки персонажів, котрі однозначно потверджують неприйнятність зла. Зло в А не страшне, а найчастіше безмежно смішне, абсурдне. Завдання письменника — зробити для читача зовсім неможливим вибір позиції осміюваного, оскільки вона явно безглузда, а через те й морально потворна.
У "Свинопасі"авторська ідея розкривається у сюжеті, в діях персонажів. Головна думка казки—у зіставленні істинного і спотвореного, "несправжнього", створюваного обставинами. Пихата принцеса відкидає істинне: прекрасну живу троянду і живого солов'я, милуючись натомість банальними речами. Бажаючи отримати "несправжні", зроблені речі, принцеса поводиться як "несправжня" принцеса: вона падає настільки низько, що цілує свинопаса. Проте великий казкар не протиставляє у цій казці полярні явища, а зіставляє різні варіанти "несправжнього". Цим другим "несправжнім" є сам принц. Хоча, на перший погляд, це і не відчутно, але саме відсутність у казці справжнього героїчного начала, вивищеного над низьким і міщанським, створює м'яку іронію; ми постійно бачимо авторську посмішку, яка переводить трагічну ситуацію в комічну. Вже початок казки розкриває умови задачі. "Був колись бідний принц, — читаємо ми у першому абзаці, — у нього було королівство, дуже маленьке, але достатньо велике, щоб женитися, і він хотів оженитися". Женитися хотів через те, що був честолюбним, хотів покращити справи з допомогою багатого посагу дочки кайзера. Перешкодою для весілля стала згоріла скриня, отже, купецький син сам по собі нічого не вартий. Складніше ідея покарання за чванство чи переоцінку своїх можливостей утілюється в "Райському саду'1 королівський син, маючи незліченну кількість книг, прочитав їх усі і вважав себе всезнайкою з міцною волею, засуджував Адама і Єву за те, що з їхньої вини людство втратило благодать.