ПОЕТ ЯПОНСЬКОГО НАРОДУ
Він помер дуже рано, у двадцять шість з половиною років, залишившись у пам'яті свого народу "вічним юнаком". У багатьох місцях Японії можна побачити великі кам'яні брили з вирізьбленими рядками його віршів. їх знає кожен японець. Вони стали народними піснями.
Твори жодного японського письменника XX століття не мають такої кількості перевидань, як вірші Ісікава Такубоку. В японській літературознавчій науці існує окрема галузь — "такубокузнавство". Дотепер вийшло кілька тисяч книжок і статей про його життя і творчість. Ці праці, до речі, користуються не меншою популярністю, ніж його власні твори.
В цій збірці — дуже невелика, але найкраща частина літературної спадщини Такубоку, саме та, яка принесла йому світову славу. Це — п'ятивірші танка (дослівно "коротка пісня"). Він писав їх протягом усього творчого життя, друкуючи в журналах і газетах. Загалом у доробку поета налічується кільканадцять сотень "коротких пісень"; сімсот сорок п'ять вибраних танка склали дві окремі збірки. Ці тоненькі книжечки — свого роду ліричні щоденники поетового життя.
Ісікава Такубоку народився 28 жовтня 1885 року* в селі Тамаяма префектури Івате, що на північному сході острова Хонсю. Справжнє ім'я** поета — Хадзіме, тобто "перший". Так назвали його, мабуть, тому, що він був першим і єдиним хлопчиком у родині священника Ісікава Іттея.
* В деяких японських джерелах днем народження Такубоку вважається 20 лютого 1886 року — дата реєстрації його народження.
Навесні 1887 року сім'я Ісікава переїхала до сусіднього села Сібутамі, в якому батько став настоятелем буддійського храму. Це село поет і називатиме в майбутньому своєю батьківщиною. Дитячі роки — найщас-ливіша пора в житті майбутнього поета. Єдиний хлопець був пестунчиком у родині, всі його бажання беззаперечно виконувались. Вволив батько і чергову забаганку сина — і в п'ять з половиною років, тобто ще не дійшовши належного віку, Хадзіме став школярем. Він *іа-сто хворів, проте вчився блискуче, вирізнявся навіть.серед старших віком однокласників незвичайною кмітливістю. Недарма односельці називали його "дитиною з божим даром". Сільську чотирирічку він закінчив з відзнакою.
Для навчання в наступних трьох класах початкової школи хлопця відрядили в столицю префектури місто Моріока. Там він жив у материного брата. Три ршш збігли швидко. Відразу по закінченні школи, у квітні 1898 року, Хадзіме успішно склав іспити до префектурної гімназії. Стати гімназистом — це для сільського хлопця в той час було значним досягненням, тож не дивно, що батьки просто обожнювали сина і, зрозуміло, покладали на нього великі надії.
І тут, у гімназії, Хадзіме вражав викладачів своїм бистрим, не по літах розвиненим розумом. Він навіть дружив здебільшого із старшокласниками. Якось один з них, Кіндаїті Кьоске, в майбутньому визначний японський філолог, дав йому почитати журнал "Ранкова зірка", що його почало випускати в Токіо "Товариство нової поезії". Віднині Ісікава Хадзіме, який і досі серйозно цікавився літературою, став прямо-таки марити нею.
В кінці XIX — на початку XX століття японська поезія переживала свій злет. Після буржуазної революції Мейдзі 1868 року в Японії почали інтенсивно перекладатися твори європейських письменників. В системі японського віршування виникла нова форма с і н т а й с і (дослівно — "вірші нової форми"), бо перекладати довгі вірші західних поетів традиційними короткими формами хокку (тривірш) і танка (п'ятивірш) було неможливо. Японські "вірші нової форми" подібні до нашого білого вірша, мають необмежену кількість рядків, здебільшого дванадцятискладових з цезурою після сьомого складу. Багато хто з японських поетів став писати власні твори переважно в формі сінтайсі. Разом з новою формою прийшов і новий зміст — в японській поезії почався період романтизму, який досяг своєї вершини у творчості Сі-мадзакі Тосона (1872—1942).
Романтичні віяння не обминули і традиційних форм. Спочатку Масаока Сікі (1867—1902), а потім Йосано Теккан (1873—1935) не тільки своїми теоретичними працями, а й на практиці довели, що хокку і танка мржуїь по-справжньому відродитись тільки завдяки новому змісту. Найбільшим досягненням на шляху оновлення традиційної форми танка стала збірка дружини Текісана — А^їкр (1878—1942) "Розкуйовджене волосся" (1901 рік)'. Здоіст віршів Акіко був такий сміливий, а образи — оригінальні, що ця книжка викликала справжню сенсацію в літературному світі тодішньої Японії. Акіко прославила жагуче кохання, земну плоть, уперше в японській літературі відверто і пристрасно показала почуття жінки.
У 1899 році Иосано Теккан організував "Товариство нової поезії", до якого залучив більшість поетів того часу, а з 1900 року почав видавати журнал "Ранкова зірка",— йому й судилося стати головною трибуною романтичної поеаії.
Захоплений ідеями Теккана, Ісікава Хадзіме пише п'ятивірші і сінтайсі в дусі поетів "Ранкової зірки", вміщуючи їх, разом із своїми статтями, в рукописних шкільних журналах.
В цей час до п'ятнадцятирічного юнака прийшло кохання. Він полюбив Хоріаї Сецуко, дівчину, що жила по сусідству. В майбутньому він одружиться з нею.
Віддавшись поезії, колишній "найобдарованіший з учнів" став потроху пропускати уроки і одержувати не найкращі оцінки. Не можна, правда, сказати, що гімназія вже зовсім не цікавила його — у 1901 році він був одним із організаторів страйку учнів. Але після невдачі на чергових іспитах і догани він остаточно вирішує покинути гімназію, хоч до закінчення її лишилося провчитися всього-навсього півроку. Сімнадцятирічний хлопець вважав, що має й важливіші причини піти з гімназії: він стане літератором, адже його вірш, дарма що один-однісінький, нарешті надрукували в "Ранковій зірці"! І наприкінці жовтня 1901 року Хадзіме їде в Токіо.
Там він познайомився з Текканом і Акіко, котрі помітили його талант, і став членом "Товариства нової поезії", тим самим діставши можливість регулярно друкувати свої вірші в "Ранковій зірці". Проте цілоденне сидіння в бібліотеці, певна річ, не давало йому ніяких прибутків. Його— вигнали з квартири, яку він винаймав. Голод і холод зробили своє діло: Хадзіме тяжко захворів. Дізнавшись про це, зляканий батько приїхав у Токіо і забрав сина додому.
Лікуючись після повернення в Сібутамі, Хадзіме ревно займається самоосвітою, багато пише — тепер, за порадою Теккана, здебільшого сінтайсі. І в грудні 1903 року на сторінках "Ранкової зірки" з'являються п'ять його "довгих віршів". Ця добірка уперше була підписана псевдонімом Такубоку (буквально — "клюйдерево"), що його запропонував молодому поету Теккан.
1904 рік — рік стрімкого злету популярності Такубоку. Його поезії друкуються майже в кожному номері "Ранкової зірки" і в інших виданнях. Ім'я Такубоку стає відомим у широких літературних колах. Гордий і впевнений, юнак восени цього року вдруге їде до Токів, і через кілька місяців, у травні 1905 року, в столиці виходить друком збірка "Жадання", писана в стилі "віршів нової форми". Радості Хадзіме не було меж.
Щоправда, в історії японської поезії перша збірка Такубоку не залишила помітного сліду. Написані під сильним впливом романтичної школи,— хоч і дуже майстерно як для початківця,— його вірші не вирізнялися оригінальністю ні в мові, переобтяженій архаїзмами і поетичними красивостями, ані в тематиці, де переважали мотиви світової скорботи і самотності, відірвані від життя прагнення. Відмітити можна хіба лиш оду "Пам'яті адмірала Макарова", зміст якої — прославлення "доблесного ворога" — свідчить про мужню громадянську позицію поета, бо твір цей написано під час російсько-японської війни, в розпалі шовіністичної пропаганди в Японії. Але не ура-патріотичні офіційні репортажі були об'єктом захоплення Такубоку. В журналі "Дзідай сітьо" він прочитав англійський переклад знаменитого антивоєнного памфлета Льва Толстого "Схаменіться!". "Вражений, я широко розкритими очима дивився на сяючі, наче зорі, відверті, полум'яні, сміливі слова",— пише він згодом у статті "Памфлет Толстого" (1911). Згодом він скаже також: "Велич Росії заслуговує високої похвали, і в цьому я непохитний". А зараз, у 1905 році, в листі до приятеля він захоплено сповіщає: "Я дізнався, що російський панцерник "Потьомкін" в Одесі підняв повстання. Радісна звістка!" І додає: "А чи не міг би такий рішучий "корабель свободи", як "Потьомкін", з'явитися й серед японської мислячої громади?"
Цього листа Такубоку послав уже не із столиці, бо в червні змушений був покинути її, діставши сумні вісті з дому: батько, аби матеріально підтримати сина, розпродав криптомерії, що належали храму, і, обвинувачений парафіянами, позбувся посади. Хадзіме їде в Морі-ока, де тепер оселилися батьки з молодшою донькою. Незабаром він одружується.
Віднині починаються тяжкі часи для родини Ісікава. До самої смерті, незважаючи на всі зусилля, Такубоку так і не вдасться вирватися з напівжебрацького існування.
На початку 1906 року Хадзіме з сім'єю, тепер єдиний її годувальник, повернувся до Сібутамі і влаштувався вчителем у рідній школі. Мізерного заробітку — вісім ієн на місяць — не вистачало на п'ятьох чоловік, і тому, сподіваючись на гонорар, Такубоку пізніми вечорами пише роман із життя сільських учителів. Та опублікувати "Хмаринугенія" — свій перший прозовий твір — йому не вдається. Матеріальне становище сім'ї все гіршало. До того ж невдовзі народилась дитина. Батько Хадзіме, аби позбавити сім'ю зайвого рота, пішов з дому світ за очі, маючи єдину найвірогіднішу перспективу: загинути з голоду десь під тином. Незабаром його знайдено і повернено додому, але для Такубоку ця подія стала страшним потрясінням. Він зрозумів, що далі так жити не можна, що за таких матеріальних умов рано чи пізно в їхню хату завітає голодна смерть. Треба шукати заробітків. Найпевніше — на Хоккайдо: там, на малонаселеному поки що острові, більше можливостей знайти пристойну роботу.
Перед тим як піти із школи, у квітні 1907 року, Хадзіме організував страйк учнів, що зняв неабиякий переполох у всьому селі. "Наче камінням гнаний", покидає батьківщину поет. Узявши з собою тільки молодшу сестру, 4 травня Такубоку вирушив на Хоккайдо.
Перепливши через Сангарську протоку, він зупинився у місті Хакодате.