Барка Василь

Після закінчення технікуму Василя Барку послали вчителем фізики й математики до невеличкого шахтарського селища Сьома Рота, що на Донеччині. Поряд була шахта "Толиківка", і нещасні випадки в шахті, пияцтво, бійки було звичайним явищем.

Школярі спочатку вороже поставилися до молодого вчителя, але скоро стосунки між ними налагодилися, учні із задоволенням відвідували його уроки, хоча сам Барка оцінював себе як учителя дуже критично.

Батько Василя був козаком, служив у козачих частинах. Сім'я жила бідно, а коли батько з російсько-японської війни прийшов зовсім покаліченим і на лікування пішло все, що можна було продати, хлопців відправили вчитися до бурси, адже для дітей козаків навчання там було безкоштовне.

Василя Барку мобілізували в діючу армію на самому початку Великої Вітчизняної війни. 1942 року він був поранений і потрапив у полон. Німці завантажили полонених у товарняк і відправили до Німеччини.

У Берліні Василя Барку направили працювати коректором в українське видавництво. Після закінчення війни він вирішив не повертатися до Радянського Союзу, виїхав до Франції, а потім до Америки.

1930 року вийшла поетична збірка Василя Барки "Шляхи", і одразу критики і читачі дали їй різко негативну оцінку. Барку звинуватили у спробах відновити "релігійний пережиток капіталізму", у "буржуазному націоналізмі".