З теплотою й трепетом згадує автор свого першого вчителя: "...доброї душі дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас перед Зеленими святами хати. Учив він сумлінно, бо сам був ходяча совість людська". І тут же – з тонкою іронією про тодішні методи виховання й стимулювання: "А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжки зазирати?" Та оповідач все одно вдячний вчителеві, бо той дав йому знання, а лінійка "виробляла стиль літературний".