Парадокс – художній засіб, що ґрунтується на суперечності: висловлення, в якому висновок не збігається з доведенням і не випливає з нього, а, навпаки, протирічить йому. У новелі О. Гончара парадокс полягає у тому, що за мить щастя герою доводиться платити своїм життям. У фіналі твору читач до останнього сподівається, що Сашкові якось вдасться вижити, навіть сам герой не думає про можливий розстріл, а літає у своїх мріях і радощах. Автор теж говорить: "Що після цього додати до цієї історії? Як чудо сталося? Як здригнулись серця від її зойку – зойку безоглядної туги й любові, і як опустилися дула гвинтівок, і всміхнулись полегшено ті, що прийшли сюди бути свідками страти? І як він, помилуваний, ступив від своєї смертної ями назустріч товаришам, друзям, командирам, назустріч їй, своїй безмірно коханій, що, розкинувши руки для обіймів, сяюча, бігла–летіла в щасливих сльозах до нього? І як цілу ніч після цього разом веселились війська, й виноградне містечко, й найщасливіші в світі – він і вона?" Читач уже повірив у щасливий кінець, та чуда не сталось. Сашко Діденко гине: "Хмари над яром пливли, як і пливли. Сталося все, що мусило статись".