У новелі "За мить щастя" пейзаж на початку твору створює фон сюжетних подій, виступає засобом створення місцевого колориту: "Літо було, перше повоєнне літо, виноградники зеленіли, і перші снопи виблискували в полях. Сліпучий день, коли світяться стерні… Дунайське небо шовками – блаватами переливається, літо горить, пашіє, хмелить хлопця. Стерня, свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, все бризкає жнив'яним сонцем". Паралельно цей пейзаж допомагає розкрити характер головного героя – Сашка Діденка. Природа і герой перебувають у гармонії, також пейзаж створює емоційний фон, на якому розгортається дія.
У новелі "За мить щастя" зображено, як "хміль сонця" п'янить молодого воїна Сашка Діденка, який мріяв про демобілізацію та кохання, що так несподівано спалахнуло і засліпило його і Ларису. У сприйнятті героя його кохана має "карим сонцем налляті очі", що випромінювали ніжність і засліплювали юнака. Сонце в цій новелі символізує палке почуття і водночас відплату за скоєний гріх, кару за невміння погамувати емоції.
Ще один пейзаж у кінці твору наче відображає переживання Сашка, його душевний стан. "Дощило, і передосінні хмари облягали небо, коли батальйони похмуро шикувалися – не на плацу, а на іншому глухому узліссі, над яром, щоб разом з цивільними, родичами загиблого, взяти участь у цьому останньому ритуалі. За півгодини по цьому засуджений стояв перед військами над яром, і темні хмари пливли над ним. Хмари над яром пливли, як і пливли. Сталося все, що мусило статись". Цей пейзаж символічно узагальнює наслідки описуваної події, виступає в ролі емоційно значущого фіналу твору.