Славко вчинив як справжній друг, прийшов на допомогу, коли цього не сподівався ніхто. Коли Митько мало не плакав, бо супротивники могли їх наздогнати, "Славко, котрий за весь час не зронив і слова, Славко, котрий спершу скиглив, що йому хочеться їсти, а потім, що йому хочеться спати, цей тюхтій, вайло і мамій, цей здобувач призів і всяких там перших місць, швидким рухом зняв з древка полотнище, тицьнув його Митькові, гукнув: "Хлопці, не висовуйтесь іще п'ять секунд!" — і кинувся із самим древком геть від нас просто на відкрите. Мов навмисне, він опинився на виду у всіх трьох груп". Хоч Славко біг не дуже швидко, за ним кинулися усі "зелені". Раптом Сергій зрозумів, що ніхто з "зелених" не знає, що крім Славка, тут є ще вони, "І ще я зрозумів, що Славко, цей... цей молодець, цей чудовий акордеоніст, цей завойовник призів і переможець найкращих конкурсів, зробив так навмисне і що путь до ріки вільна!" Митькові також все стало ясно.