У творі присутні образи "продажних" "зрадників" – Таштімура-бека, головного судді Нуреддіна, слуги Ахмеда. Автор зображує їх з допомогою сатири. Міський старшина Таштімур-бек та головний суддя відносилися до них, хто не хотів повставати проти китайців, не схвалювали бунту кашгарців. Вони розуміли, що при встановленні Ісламського правління, за якого до влади прийде хан, зміниться їхнє становище. Хоч у глибині душі вони, може, й неприязно ставилися до китайського воєначальника, все ж і не думали відмовлятися від його дарунків. "Коли б Таштімур-бек зважився, то може, вдалося б швидше подолати китайців. Але цьому хапузі поки-що вдається стримувати кашгарський люд". Таштімур-бек "був високий гладкий здоровань. Сам ум'явши цілого барана й вихлебтавши цілий самовар чаю, він жодного ласкавого слова не сказав гостю з Учтурфана". Все, на що спромігся Таштімур-бек, це запропонував гостю (Гульджемал була перевдягнена на хлопця) халат і місце для відпочинку у себе в дворі, а коня звелів одвести в стайню. Словами "Сподіваймось на Бога" він дав зрозуміти, що розмова скінчена. Потім пішов додому до судді Нуреддіна. Про нечувану ницість і підлість бека свідчило те, що за Гульджемал стежили у місті. Слуга Ахмед, ще один зрадник, який впевнений, що здійснює героїчні вчинки, хоч полягали вони в тому, що він за наказом Таштімур-бека не раз їздив у Нове Місто до китайського воєначальника і привозив подарунки для бека. Тому автор підсумовує: "Хабарництво й цинічна безкарність обраних мусульманами чиновників довели населення до відчаю. Нещасні люди були переконані, що вже ніколи не скинуться китайської тиранії", "можновладці були байдужі до долі Кашгару." Гульджемал швидко зрозуміла, що покладатися на міського старшину Таштімур-бека – річ марна.