Гульджемал, зовсім юна (їй ще й сімнадцяти не було), цікавилася станом справ свого народу, переживала за долю міста. Саме тому вона уважно слухала все, що говорили на нараді, і коли більшість вирішила здати місто, дівчина вирішила втрутитися. Чемно й лагідно, а водночас твердо й рішуче Гульджемал виголосила промову. Вона добре знала історію, тому пригадала присутнім, як тридцять років тому в Яркенті китайці взяли у полон мусульман, які здалися, а потім познущалися над дівчатами. Гульджемал розуміла, що краще "рятувати не голову й тіло, а душу й домогтися спокою й слави". Вона сама приймає рішення йти крізь оточення до Кашкару, щоб сповістити про їхнє становище й повернутися з відповіддю, а, може, й з підмогою. Розум і рішучість дівчини захоплюють поважних мешканців міста. Вона мала схильність до наук, знала турецьку, арабську та перську мови, любила читати напам'ять перські газелі, повсякчас їздила верхи, стріляла з лука й рушниці, користувалася біноклем і компасом, була "освічена, мов який мула, окрилена, як поет".
Взявши на себе завдання порятунку Учтурфана, Гульджемал діяла виважено, вивчала становище ворога, не соромилася звергатися за порадами до керван-баші, до бувалих мандрівців – дервішів. Прибувши у Кашгар, дівчина одразу зрозуміла, у якому становищі перебувають мусульмани, що їх треба об'єднати для нападу на ворога. З'ясувалося, що поки не буде взяте Нове Місто й кашгарці це розберуться з тутешніми китайцями, не вдасться послати бійців до Учтурфана. Гульджемал не впала у відчай, вона палала думками змусити міського старшину Таштімур-бека виявити мужність або зганьбити його з тим, щоб у будь-якому разі підвладна йому зброя послужила мусульманам. Дівчина не втрачала мужності й розсудливості, і це їй допомогло підняти повстання і врятувати народ від китайців.