Сусід родини Шевченків говорив: "Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде"; дяк, який скидався на запорожця, казав про Тараса: "Добрий співака вийшов би. Хоч би й до архирейського хору"; а після початку науки дяк так сказав: "А що ж із нього буде: попа не вийде, а паламар вийде добрий. Щось вийде, а що — буде видно колись". Коли Тарас залишився сиротою і його дуже били мачуха і її дівер, молодиці стали на захист хлопця: "Хто ви йому такі, що взялися мордувати хлопця, — батьки чи судді? Раді, що нікому заступитись за сироту, то таке — хоч і каліч дитину? На громаді треба сказати про це". Оксана, селяни, шинкарка співчували босому хлопцю, дядько Микита Маломуж подарував навіть халяви від старих чобіт. Людям не подобалося, що Тарас живе у дяка, бо той був пияком і вчив хлопця красти. Коли Тарас виспівував у бур'янах, жінки говорили: "…— А ви ж думали хто? Отож забереться в бур'яни та й виспівує. А вже й не маленький. — Це той, що в школі живе в дяка? Що так ото читає псалтиря, як щебече пташка? — Він же, він. Хпопець, може, й не дурний, та з дяком злигався. Чого там навчиться? Навчиться горілку пити. — Та людям очі драти.". Часто люди називали хлопця "отче Тарасе", "довгополою Мариною", "пане піддячий", бо він носив батькову свиту, що теліпалась мало не по п'ятах. Та все одно в селі його жаліли й любили.
Можна сказати, що Тарас Шевченко став другим Кармалюком, адже обидва були народними героями, що безстрашно боронили знедолених та скривджених.