Розгалужений сюжет повісті учуднено багатьма бароковими прийомами, зокрема тут спостерігаємо контрастність зображення, поєднання реального й уявного, високого (духовного) і низького (буденного). Так, мешканці Дому на горі так само є учасниками одвічної боротьби добра і зла, світла з темрявою, як і родини, які живуть біля підніжжя. Життя тут минає в таких же повсякденних клопотах про хліб насущний, у сімнівах і стражданнях, переживанні щасливих миттєвостей. Тишу Дому порушують з'яви "дженджуриків", які водночас ощасливлюють і знедолюють жінок. Тут повсякчас "губляться" між реальним і фантастичним, людина починає жити природним, вільним життям і особливими відчуттями, далекими від матеріальних, буденних, хоча все одно постійно чекає свята душі.
У творі можна простежити бароковий мотив роздвоєння людини, який пов'язаний з образом Галі, яку спокусив таки чоловік "у солом'яному капелюсі і в чорних лакованих туфлях", — вона поєднує прагнення любові чистої, романтичної (тобто духовне начало) і водночас керується нестримною пристрастю (тілесна любов). Іншими словами: це роздвоєння можна означити як: земля і небо, на чому наголошено в повісті. Подібно цей мотив "звучить" і в образі Івана Шевчука, який роздвоюється між ідилією свого сімейного життя та творчим поривом, прагненням усамітнення задля творчості. Щось подібне чекай є Хлопця, який повернувся додому, де його довго чекали рукописи козопаса, а також його перша любов – старша дочка Олександри Панасівни, Неоніла.