Петро довго роздумував, як йому учинити. Його мучила совість, бо красти – це гріх, але він також думав про голодну дружину і дитину. Врешті, він зважився, бо не крав чужого, адже в гамазеї знаходилося і його зерно, і зерно усіх селян, яке вони туди звозили.