Грінченко Борис — Без хліба

Оповідання нагадує народну соціально-побутову казку: герой хоч і робить хибний крок, та, одержавши підтримку родини й "добрих людей", гідно виправляє свою помилку. А фінал твору щасливий — теж як у казці. Та й сама історія, попри свою зовнішню простоту, сприймається немов корисне практичне повчання, що передає часточку народної мудрості.

Петро довго роздумував, як йому учинити. Його мучила совість, бо красти – це гріх, але він також думав про голодну дружину і дитину. Врешті, він зважився, бо не крав чужого, адже в гамазеї знаходилося і його зерно, і зерно усіх селян, яке вони туди звозили.

Б. Грінченко написав оповідання у 1884 році. Героями твору є звичайні селяни – подружжя Петро і Горпина, які переживають нестачу хліба.

Петро зважився на крадіжку, бо його сім'я перебувала на межі голоду. У них закінчився хліб, дружина дуже схудла, а їй потрібно було годувати грудьми маленьку дитину.

Після злочину Петро побачив, що дружина ставиться до нього холодно, не розмовляє щиро і ласкаво, інколи весь день мовчить. Якось вона сказала, що Петро – злодій, а їхнє щастя зникло. Ставлення жінки, її сльози і муки совісті змусили Петра зізнатися.

"Громада ледве зрозуміла, за віщо Петро зве себе злодієм, бо нікому й на думку не впало, що з гамазеї вкрадено". Хоч писар наказав арештувати Петра, громада не дозволила. Петро взяв вдома три повних мішки хліба й відвіз у гамазеї. Після цього громада ніколи не згадувала про цей випадок, Петро виправив свою помилку і почав у злагоді жити з дружиною.