Схарактеризуйте дійових осіб драматичного етюду "По дорозі в Казку". У чому їхній символізм?

В образі Юнака втілено неоромантичну ідею духовного провідництва, культу сильної особистості, здатної вести за собою інших. Він – творча, обдарована натура. Про його потяг до мистецтва Дівчина каже: "Всі люде на роботі, а ти сидиш собі та граєш на сопілку". Уже в цьому намічається конфлікт між приземленими інтересами "всіх" і потягом до прекрасного в Нього. Естетичні смаки й глибинні духовні основи герой успадкував від свого батька-кобзаря. Хлопець чистий душею, необтяжений прозою буденності, і Дівчина це відразу завважила: "Я знаю, в тебе серце добре, як в дитини". Саме такі якості роблять Його обраним і посвяченим у таємниці світу: потрібно рухатися до сонця та світла. Пригадаймо, що наприкінці твору десятирічний Хлопчик у білому, духовно чистий і дитинно наївний, так само проголошує ідею, за яку віддав своє життя Він. Характер головного героя зображено в динаміці. На початку твору над ним усі глузують, його мрії здаються нереальними й смішними. З нього не кепкує лише ледачий, і в цьому виявляється драматизм героя. Але Він має мету — знайти дорогу в Казку, і вона надає сенс буттю, окрилює його, робить на певний час надлюдиною. Про необхідність життєвої цілі для людини Він міркує так: "Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі". І відбувається диво: ті, хто ще недавно з нього насміхався, сприймають його мету як власну, визнають Його своїм лідером, віддають юнакові в руки своє життя. У романтичному ключі пафосно звучать заклики героя до громади: "Брати мої! Зійшла зоря над нами. Заблисла нам мета. А ще недавно так ми сном глибоким спали і вірити не вірили в ніщо. Життя було для нас повільним умиранням, родились ми на те, щоб в той же день почати умирати, бо смерть була для нас не гірша від життя. Тепер же будем жить на те, щоб жить. Тепер горіть на те, щоб дужче розгорітись. Яке велике щастя!". На шляху до Казки ейфорія в Нього змінюється на сумнів, а потім і розпач. Першим знаком подальшого трагічного розгортання подій служить вінок із маків і терну, сплетений Дівчиною для Нього. Цей біблійний образ символізує собою моральне та фізичне страждання героя, його самопожертву в ім'я ідеалу. Він розуміє, що досягнення омріяної мети пов'язано з великими жертвами. У міру наближення до Казки герой усвідомлює, що втрати неминучі, тому підбадьорює Юрбу оптимістичними закликами: "О, не хиліть голів журливо, угледівши на стежці труп, труп брата або друга. Де жертви, там і перемога!". Але перед самою Казкою впевненість зраджує героєві, він стає жертвою власної нерішучості. Олександр Олесь утверджує думку, що людина, яка стала на шлях служіння високим ідеалам, мусить бути незламною, непохитною в переконаннях. "А хто б хотів угледіти її блискучу браму, хай духом зробиться міцний як криця", — повчає Юрбу її лідер. Тверді наміри допоможуть досягнути "раю" (пригадайте двокрилих істот-ангелів у білому, що живуть у Казці). Але сам герой втрачає віру у свої сили, перестає довіряти самому собі — і за своє зневір'я розплачується поразкою. У цьому полягає драматизм його долі.

Важливе значення для розуміння ідейного задуму твору має образ Дівчини, характер якої зображено в динаміці. Спочатку вона своїми поглядами нічим не відрізняється від Юрби. Її ідеал чоловіка – швець, який гарно шиє чоботи, її життєві обрії обмежені матеріальним комфортом. Вона глузує з Нього, який поривається ввись, її не цікавить сонячна країна Казка. Але кохання до Нього змінює життєві цінності дівчини. Героїня стає пліч-о-пліч з Ним і навіть після того, як коханий зневірився, єдина з Юрби "йде зустрічати ранок". У чому феномен її наполегливості? На відміну від своїх одноплемінників, які пішли за Ним несвідомо, вона справу коханого сприйняла як власну життєву ціль. Образом Дівчини Олександр Олесь показує, що сили людини безмежні й вона може змінитися лише тоді, коли сама того щиро прагне.

Ще одним образом-символом драматичного етюду є Юрба, приземлена своїми сьогоденними матеріальними інтересами. "На те живем, щоб вік дожити", — зізнаються люди. Вони приземлені й апатичні, хоч у душі в декого не згас вогник-поривання до світла. На словах дехто з Юрби намагається видавати себе за героїв, розповідаючи, як нібито він шукав вихід з лісу. Юрба примітивна, пасивна й обмежена, герой зриває маски з неї й характеризує так: "…вони мовчатимуть, аби їм хліб було дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, вони не закричать від гніву. В очі плюнь і дай їм шеляг, вони тобі устами припадуть до рук…". Навіть коли Він зумів переконати одноплемінників вирушати на пошук Казки, Юрба завбачливо поскладала своє ганчір'я: "Ні, краще все давайте в купу зложимо. Коли б, не дай нам Боже не дійшли, повернемось назад і розберем, хто що зоставив". Як бачимо, люди не готові були прийняти Казку. Хоча ціннішим і вищим є духовний світ, перемагає матеріальний. Отже, омріяне світле майбутнє було не для всіх? Мета головного героя не стала метою Юрби, вона лише на коротку мить піддалася на Його романтичні поривання. "Хто в Казку йшов хоча вві сні солодкім, той в ліс уже не вернеться ніколи!.. Для того ліс труною, пеклом здасться. Немов орел, прикутий до землі, той буде в небо рватись доти, аж доки серце не порве", — так міркує головний герой, але, виявляється, так не думає Юрба. Навіть подолання далекої відстані, яке мало б людей привести до усвідомлення, що треба себе змінити, бо в Казці все по-іншому, не стало чинником, що сприяє їхньому перетворенню. Отже, Олександр Олесь втілює думку про свободу вибору особистості. Не можна людину зробити вільною та щасливою, якщо вона того не забажає.

Хлопчик, який сходить у білому вбранні з небес, – це символ Божого провидіння, духовної чистоти, здійснення мрії Юнака. Почувши стогін людини, Хлопчик поспішає їй на допомогу. Він повідомляє пораненому, що прийшов з узлісся, з Казки і має намір зірвати квітку розквітлої папороті. В українській міфології папороть символізує щастя, навіть безсмертя. Головний герой, прийшовши до тями після розправи над ним Юрби, вражений звісткою, що Казка таки існує, тому намагається докричатися до натовпу: "Люде! Брати мої! Я вас довів! Ще два-три кроки!" На жаль, його голосу ніхто не чує, проте залишається віра, що Хлопчик донесе цю вістку до людей.