Трагічна та емоційна сцена смерті прадіда Данила у кінці новели символізує передачу Данилкові від прадідуся естафети життя, недарма останніми словами Данила були "топчи землю, синок". Хлопчик вперше відчув себе самотнім і кинувся бігти, "наче природа аж тепер схотіла відновити оту рівновагу поколінь". Та в читача не зникає надія, що малий Данилко збереже у душі всі ті знання, весь той досвід, який вкладав у нього прадід, і тяглість поколінь збережеться.