Яновський Юрій — Дитинство

Оспівування людської гідності, незламності, оптимізму, доброго розуму, одвічного прагнення волі і щасливого життя, сили сім'ї, єднання поколінь — онука і прадіда, сина й батька.

Джерела новели фольклорні. У творі чимало описів народних звичаїв і свят: Сорока святих, Теплого Олекси, Вербної неділі, Білого тижня, Великодня тощо. Приміром, своєрідно зображується свято Сорока святих. Цього дня матері випікали дітям із тіста сорок жайворонків і діти ходили вулицями, накликаючи з вирію птахів (власне, це вважалося другою зустріччю весни). У канву твору вплетено замовляння, обряди, рядки з пісень, легенди та перекази...

Новела "Подвійне коло" зображує п'ять братiв Половцiв, які зустрiчаються на кривавих дорогах громадянської вiйни і вбивають один одного через відмінність політичних поглядів. У "Дитинстві" Ю.Яновський змальовує дореволюційну дійсність. Новела сповнена описів степових просторів, народних звичаїв, пісень і дихає красою життя...

Екзотичними елементами у новелі є описи степу, моря, рідкісних трав і зілля: "…смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні – Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму…", "І ось Данилко з прадідом Данилом вийшли з села, попростували в степ, просто на південь, перед ними розступилася голуба далина, виросли на південному обрії над далеким морем прекучеряві хмарки, мов..

"…і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті,", "…а в Данилка жайворонок із ячного тіста, і мати плакали, не маючи й жмені пшеничного борошна."

"Топчи землю, синок", — це звернення до нащадка, якому прадід передає естафету життя, який мусить іти вже сам на пошуки волі і щастя. Смерть прадіда не може зупинити хлопця, хоча він і відчуває себе самотнім. Розповіді діда, його незламна сила духу, віра у справедливість, доброта, людяність згодом змусять героя постати проти кривди.

Вони "йшли великий день і все панською землею". Ця мандрівка символізує одвічні пошуки селянством Світлої долі. Недарма прадід Данило нагадує героя українських казок та народних дум. Цей епізод символізує також нерозривний зв'язок між поколіннями, передачу досвіду, народної мудрості, волелюбності, паростки яких проростали у душі хлопчика під козацькі та гайдамацькі пісні, народні казки і легенди.

Вона складається з окремих епізодів — пейзажних замальовок та описів побутових сцен. Єдиної наскрізної сюжетної лінії немає.

Хлопчик мав батька, маму, сестру Вустю і прадіда Данила. Малий Данилко зростав серед степу, у єднанні з природою. Родина жила дуже бідно, часто не вистачало навіть муки на хліб. Батько хлопця був чабаном, гарно співав, але любив заглянути у чарку. Мати була доброю господинею, найкраще у селі вміла розмальовувати хати. Найбільше часу Данилкові приділяв прадід, який вчив його народним звичаям, прикметам, повір'ям. Хлопчик зростав в атмосфері добра, любові до природи, народних вірувань і прикмет...

Найкращим другом хлопчика є прадід Данило, з яким він проводить багато часу. Саме прадід відкриває хлопчику усі таємниці природи, навчає усього, що знає сам, жаліє після маминих сварок.