У великому залі було тісно і душно, бо прийшла уся школа. Юні судді намагалися виглядати старшими, серйозними і грізними, "Вони пройнялися повагою до себе й деякою зневагою до решти світу, якій не було надано права вирішувати чиюсь долю.". У цей час "Сьомий "Б" сидів у залі, як одна людина". Уся атмосфера суду була гнітючою, панувала тишина. Славко лише раз сказав, що не був у кімнаті міліції, не бачив ніколи людини, яка писала цього листа. Він дав слово честі і більше не говорив. Коли замість Славкової мами виступив Антон Дмитрович, зал почав шепотіти, а згодом з'явилася жінка з міліції і виправдала Славка. Після цього знявся шум, а сьомий "Б" ошалів і кричав, радіючи за свого однокласника.