Автор зображує цей момент і очима Марії, і очима Массіно, щоб показати, що обидва герої, хоч і кохають одне одного, мають зовсім різні думки, погляди на людські почуття, по-різному розуміють щастя. Марія пише, що тоді Хома "весь думками й душею буяв у будущому, в громадській праці, в службі загалові, а не знав, що діється ось тут…". Марію спершу душив шалений сміх, потім вона тричі запитувала Хому, чи кохає він її, а коли дівчина спитала, що таке щастя, він просто мовчав. Коли Хома коментує цю частину листа, він говорить: "Дурень, дурень! Засліплений, егоїстичний дурень! І як я міг тоді не розуміти тебе? Як моє глупе серце не спалахнуло, як мої уста не крикнули, як мої руки, мої зуби не впилися в тебе? Адже ж я знаю, розумію тепер, що та хвиля рішила про мою долю. Що в тій хвилі я втратив тебе. О, я дурень! О, я засліплений егоїст! Естетик убив у мені живого чоловіка, а я ще й горджуся тим убитим трупом!"