І. Франко зобразив тип нової жінки, яка помінялася ролями із чоловіком і відстоює право на щастя – таке, яким вона його уявляє. На цьому шляху дівчина помиляється, потрапляє в ланцюг фатальних обставин, коли, прагнучи до внутрішньої свободи, стає безвольною іграшкою в руках чоловіків, які утримують її, бавляться нею. Марія кинула виклик холодності й передбачуваності Массіно, проте потрапила через брехню Генрися й власну нерозсудливість і нерозважливість у пастку, створену нею ж самою.
Героїня самовіддано, пристрасно кохала Массіно й чекала таких же почуттів від нього. Але відчувала, що він по-справжньому не любить її, а сприймає як належне, холоднуватий, скутий, сердитий. Усі спроби розворушити, пробудити серце коханого виявилися марними. Тому вона і тікає з Генрисем, щоб вийти за нього заміж. Як присуд Массіно, звучать Манюсині слова: "Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене".
Те, що дівчина так помилилася щодо Генрися, свідчить про те, що вона була засліплена своїми мріями. Тому і зробила фатальну помилку, яка призвела до страшних моральних і фізичних страждань.