Галя почувається впевненіше, бо перша вітається і заводить розмову: "Добривечір! — гойдається Галя на воротях. — Дозвольте поцікавитися, куди це ви путь-доріженьку тримаєте і які думи оповили ваше ясне чоло?
— Та-а… — зам'явся Вітька. — Я… е-е… прогулююсь. Свіжим повітрям дихаю.
— А я й не знала, що біля мого двору таке свіженьке повітрячко!
О Галько! Та хоч не вбивай хлопця так одразу і так наповал! Ну, дай же йому опам'ятатися, пожалій його".
"А я думала, що ти замість себе Федька пришлеш". Ці рядки свідчать про іронію.