Добровський, намагаючись своєю іронією і балачками хоч якось підтримати товаришів, заводить розмову про "поетів і критиків". Він говорить: "Панове, хай доля пришле вас сюди на науку до нашої школи життя і смерті... Тоді поети творили би поезію свою найчистішою кров'ю, а не тільки самим чорнилом, як це дуже часто діється. Критики стали б тут поетами. Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську душу…". У словах Добровського бачимо думки самого О. Турянського. Автор пройшов "дорогу смерті", тому мав що сказати читачеві і зробив це дуже майстерно.