Конкретні історичні події набувають в інтерпретації письменника художнього узагальнення й слугують стрижнем для його антивоєнних міркувань. За допомогою цього узагальнення автор створив іншу художню реальність — умовну. Уже перший рядок твору вказує на умовність зображення: "Поміж небом і землею блукають тисячі й тисячі тіней". Умовними, навіть схематичними є окремі епізоди. Скажімо, нереальною видається можливість розпалити вогонь на засніженому гірському перевалі й довго його підтримувати шматками свого одягу.
Хоча твір і стосується певного історичного періоду, автор вдається до прийому умовності зображення. Події відбуваються поза конкретним часом і простором, тому що порушуються проблеми вічні й загальнолюдські.
Межовий стан увиразнюється тут своєрідним рефреном — "між життям і смертю". Починаючи з назви, межа всякчас з'являється в тексті в різних контекстах. Світ живих ліричний суб'єкт сприймає як проміжний між небом і землею, про що заявлено фактично з першого речення: "Поміж небом і землею блукають тисячі й тисячі тіней". Штранцінгер звертається до товаришів "голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла". Усі персонажі перебувають на межі й у фізичному сенсі — між здоровим глуздом і божевіллям: "Нараз мені здається, — каже Оглядівський, — що моя свідомість находиться десь назовні, поза мною". Оповідні прийоми, використані у творі: психологізм, художні ретроспекції та пролепсиси (забігання вперед у часі, опис майбутніх подій).