Антивоєнна тематика, протест проти насильства і поневолення людей стали одним із визначних напрямів у формуванні літератури 20—30-х років XX ст. Прикладом таких творів є роман А. Барбюса "Вогонь", "Марш Радецького" Йозефа Рота, вірш Г. Аполлінера "Зарізана голубка і водограй", роман Е. М. Ремарка "На західному фронті без змін", Р. Олдінгтона "Смерть героя", "Прощавай, зброє" Е. Хемінгуея, твори Л. Андреева, зокрема роман "Червоний сміх", оповідання В.Гаршина "Чотири дні" та ін., твори Фіцджеральда, Фолкнера.
20-ті роки XX ст. ознаменувалися новим явищем у літературі — творчістю письменників "втраченого покоління", які у своїх творах ділилися власним досвідом виживання на війні та у повоєнному світі — Хемінгуея, Фолкнера, Фіцджеральда, Олдінгтона, Ремарка та ін. Словами "втрачене покоління" називали людей, які пройшли через випробування Першої світової війни і втратили не тільки фізичне здоров'я, а й віру в розумність світу, в життя, в майбутнє. Настрої, глибинний біль цих людей передавали у своїй творчості письменники, які теж пройшли крізь пекло війни.
Після появи повісті-поеми Турянського критики вітчизняні та іноземні одразу вписали твір у широкий контекст європейської літератури, насамперед тогочасної воєнної прози.
"Ваш твір — це наймогутніша з відомих мені картин не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі. І змістом (ідейно), і формою він має прикмети новітнього, наскрізь європейського твору, і я певний того, що він здобуде право громадянства у всесвітнім письменстві", — захоплено запевняв автора поет Петро Карманський, який прочитав книжку ще в рукописі.