Український модернізм — явище досить складне, суперечливе і в силу ідеологічних причин довгий час замовчуване. Вітчизняні літературознавці зробили перші кроки в науковому дослідженні цього естетичного феномену. Зокрема визначено його основні риси. Це насамперед увага до естетичних цінностей, а не до суспільних потреб, обстоювання справжньої свободи творчості, орієнтація на кращі зразки європейської літератури. Крім того, кожна стильова модерністська течія на українському фунті була відмінною від аналогічної в європейській літературі. Так, творчість М. Коцюбинського, В. Стефаника, Г. Косинки позначена рисами імпресіонізму, проте письменники, змальовуючи події, "пропускають" їх не через власне "я", як це було у літературі західній, а через душі дійових осіб. Українські футуристи, на відміну від італійських, не оспівували війн, але заперечували літературну класику й мистецтво взагалі. Основоположник українського футуризму М. Семенко, наприклад, стверджував, що для нього не існує авторитетів, традицій, він "сам собі предок". Проте М. Семенко чимало зробив для оновлення українського віршування.
Символізм в українській літературі, представлений творами О. Олеся, М. Філянського, Г. Чупринки, П. Тичини, Д. Загула та інших, хоч і розвивався під впливом символізму в літературі російській, був позбавлений містики, притаманної останній. Натомість у творах українських поетів-символістів — музичність. широка кольорова гама, сила звукового образу. Захоплені національною ідеєю, НІМІЙ створюють відповідну систему образів-символів: пустеля — Україна, самотня сосна як уособлення рідного народу в ліриці О. Олеся, вітер у П. Тичини символізує революційні та національно-визвольні сподівання народу . Отже, в українській літературі кінця XIX — початку XX століття спостерігається розмаїття літературних напрямів і стилів , вивчення ний поетики і ролі яких у мистецтві слова ще чекає свого дослідника.