В останні десятиріччя XIX ст. виникає літературний напрям натуралізм, який теоретично обґрунтував відомий французький письменник Е. Золя у книзі "Експериментальний роман" та в інших працях. Він і його послідовники гостро критикували увесь попередній досвід реалізму за те, що він не використовував найновіших досягнень природничих наук, був позначений рисами романтичності, високої моральності. Письменники-натуралісти ставили за мету змалювання повної, вичерпної, по-науковому об'єктивної і правдивої картини світу. На відміну від реалістів, вони віддавали перевагу біологічному, фізіологічному началу в житті людини. Так, Е. Золя вимагав наукової точності її описі зовнішнього середовища, в зображенні людини, успіхи і невдачі якої, на його думку, зумовлюються спадковістю. Двадцятитомна серія романів "Ругон-Маккари" Е. Золя має підзаголовок: "Соціальна і природна (тобто біологічна) історія однієї сім'ї в епоху II імперії". Кар'єру Ругонів він пояснює тим, що в їхніх жилах тече здорова кров, а падіння Маккарів — поганою спадковістю. Отже, естетика натуралізму ґрунтувалася на принципах біологізму та фотографізму: захоплення фізіологією людини маскувало справжні причини соціального зла, а намагання створити по-науковому точне й правдиве зображення призводило до захопленого емалювання у творі найдрібніших деталей обстановки, пейзажу, одне слово, натури. І ця натура зображувалася, як правило, статично, не в розвитку. Принципова різниця існує і між авторськими позиціями натуралістів і реалістів. Якщо перші вивчали світ людей так, як вчений-натураліст описує, наприклад, світ комах, то другі вбачали своє завдання не лише у змалюванні, айв оцінці зображених людей і подій. Водночас слід зазначити, що натуралісти помітно розширили тематику (різноманітні аспекти побуту, фізіології людини, життя міського "дна"), сприяли подальшій демократизації літератури, зняли численні табу з соромливо замовчуваних сфер людського існування, звернулися до художнього дослідження підсвідомого і несвідомого. Цим досвідом, часто трансформованим згідно з власною і світоглядною, і естетичною позицією, скористалися письменники XX століття — від реалістів до прихильників авангарду.
Риси натуралізму виявилися у творчості братів Гонкурів (Франція), Г. Ібсена (Норвегія), В. Винниченка