Реалізм як літературний напрям прийшов на зміну романтизмові на межі XVIII —XIX століть. Головний його принцип — правдивість і багатогранність зображення життя. Якщо романтики зосереджували свою увагу на відтворенні духовного сні ту людини, то письменники-реалісти прагнули змалювати життя в усіх його виявах: злети й падіння людської душі, родинні стосунки, виробничі, суспільні, моральні проблеми. На зміну незвичайним романтичним героям приходять земні, звичайні люди. Письменники зображують їх у всій повноті, характери героїв розкриваються через показ їхніх вчинків, дій, переживань. Тому велика увага приділяється змалюванню тих обставин, у яких формуються і діють персонажі твору.
Розквіт реалізму пов'язаний з іменами А. Стендаля та О. Бальзака (Франція), Ч. Діккенса, У. Теккерея (Англія). В українській літературі ранній реалізм представлений іменами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка. На основі їх творчих здобутків постає критичний реалізм Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Франка, Г Карпенка-Карого, М. Коцюбинського, В. Стефаника-Його сутність полягає в художньому дослідженні сучасності через найхарактерніші її вияви, насамперед через суспільні зв'язки, соціальні суперечності; у гострій критиці несправедливості, зла, аморальності тогочасної дійсності. Традиції критичного реалізму знайшли своє продовження в літературі XX ст. (Р. Роллан, А. Франс, Дж. Лондон, Е. Хемінгуей, В. Підмогильний, Г. Косинка, А. Головко, І. Багряний, У. Самчук та інші).