Літературне бароко в Європі розвивалося нерівномірно, несинхронно: його початок припадає на середину XVI ст. (Іспанія, Італія), а розквіт у слов'янських країнах—на XVIІ-XVIII ст.
Першим українським письменником, творчість якого була позначена рисами бароко, вважається Іван Вишенський. Проте утвердження бароко у вітчизняній літературі пов'язується з іменами Мелетія Смотрицького та Кирила Транквіліона. Значну роль у становленні цього стилю відіграла Києво-Могилянська колегія (пізніше академія), його професори організували своєрідні курси поезії, на яких приділяли значну увагу характеристиці курйозних, фігурних, панегіричних віршів. Науку віршування вивчали не лише теоретично, а й практично вправлялися у складанні віршів. Останнім великим українським письменником епохи бароко був Григорій Сковорода, з творчістю якого, за твердженням І Чижевського, "літературне бароко не дожевріло а догоріло і повним полум'ям до кінця та враз згасло".