Такі жанри драматичного роду, як трагедія і комедія, виникли ще в Стародавній Греції, пройшли довгий шлях розвитку, змінюючись при цьому у багатьох своїх рисах, і безроздільно панували до середини XVIII ст. У середині XVIII ст. виникає власне драма — твір, в основу якого покладено певний життєвий конфлікт, розгортання якого позначене і трагічними, і комічними моментами. Недаремно відомий французький філософ і письменник Д. Дідро, теоретик цього нового жанру, визначив драму як щось середнє між трагедією і комедією. Він зруйнував класицистичні уявлення про героя трагедії і комедії (відповідно у першій перевага віддавалася персонажам аристократичного походження, а в другій — простим, звичайним людям), поставив вимогу реального зображення життя, яка найповніше могла реалізуватися саме у драмі. Виникнення і становлення драми тісно пов'язане із зверненням письменників до сучасної їм соціально-побутової тематики.
Помітний внесок у розвиток української драми внесли ! М. Старицький ("Ой не ходи, Грицю", "Не судилось!", "Талан"), М. Кропивницький ("Дай серцю волю, заведе в неволю", "Глитай, або ж Павук"), І. Карпенко-Карий ("Наймичка", "Бурлака", "Безталанна"). Якщо М. Старицький і М. Кропивницький осмислювали побутові теми в романтичному ключі, розраховуючи на емоційне захоплення глядача, то І. Карпенко-Карий вніс у драму реалістичне зображення героя на тлі його оточення, позначене глибоким психологізмом. Напруженою дією, цікавою інтригою, витонченим проникненням у внутрішній світ героя відзначаються драми В. Винниченка "Щаблі життя", "Дисгармонія", "Гріх". "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Закон" та інші, в яких порушено чимало моральних проблем. Перу М. Старицького належить і такий різновид драми, як драма історична ("Облога Буші", "Богдан Хмельницький". "Маруся Богуславка").