Повторення однакової кількості складів у віршовому рядку, тобто рівноскладовість,— головна ознака силабічного вірша. Наприклад:
Что мні ділать, я не знаю,
А безвістно погибаю:
Забріол в ліси непроходні.
В страни гладні і безводні;
Атамани і гетьмани.
Попал я в ваші обмани.
Ф. Прокопович
Наведений уривок з поезії "Запорожець кающийся" написаний 8-складовим віршем. Найбільш поширений в українській поезії 11-складовий і 13-складовий вірш з цезурою (паузою) після шостого або сьомого складу. Так, ода "Епінікіон" ("Пісня перемоги") Ф. Прокоповича — це 13-складовий вірш з цезурою (умовне позначення цезу-ри//) після 7 складу:
Кое убо торжество,// кий лик будет равний
Сей побіді? Тебі же, // монархо державний,
Что в дар твоя Росія // принесет і кія
Возпоєт пісні? Ібо // побідити свія
Коїм-либо образом // дивно би всім діло.
Було, яко в повістєх // славимого зіло.
Розташування наголошених складів у силабічних віршах не відіграє суттєвої ролі. Проте і в них є постійні наголоси, які стоять у визначеному місці,— в кінці вірша і перед цезурою. Це так звані акцентні константи. Однак вони не основна, а вторинна ознака. В українській силабіці обов'язкова рима, як правило, парна, жіноча (знаю — погибаю, непроходні—безводні).
Отже, рівноскладовість, наявність цезури, парного римування, здебільшого жіночих рим, акцентних констант — найхарактерніші ознаки силабічного вірша.