Прозаїк чи поет може використовувати сполучники або опускати їх у тексті залежно від свого задуму. Завдяки багатосполучниковості мова уповільнюється, увиразнюється:
Є в коханні і будні, і свята.
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
В. Симоненко
Безсполучниковість, навпаки, надає творові динамізму, руху, згущеності змісту, як, наприклад, у поезії М. Рильського "Дощ":
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний.
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Багатосполучниковість і безсполучниковість мають відповідники в грецькій мові — полісиндетон і асиндетон.