Символ — це слово, яке умовно виражає сутність яко-вища. У ньому завжди наявне приховане порівняння, той чи інший зв'язок з конкретними речами, явищами реального світу, з народними уявленнями. Так, у відомій "Пісні про рушник" А. Малишка рушник — символ життєвої дороги; на ньому оживають "і зелені луги, й солов'їні гаї", "і дитинство, й розлука, і вірна любов". Це образ, запозичений з народної творчості.
Подібно до алегорії і метафори символ має переносне значення, що ґрунтується на схожості, зв'язку між предметом чи явищем, позначуваним певним словом, та іншим предметом або явищем, на яке переноситься це словесне позначення. Проте символ помітно відрізняється і від метафори, і від алегорії. Найперше тим, що він має безліч значень, і всі вони наявні у кожному символічному образі. Так, образ білих каштанів у "Пісні про Київ" А. Малишка — це символ і весни, і краси міста, і спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів. На відміну від метафори, символ може бути виражений окремим словом, може входити до складу метафори, але головне те, що в ньому немає зіставлення слів, яке породжує їх нове, третє значення. На відміну від алегорії, символ надзвичайно емоційний за своїм узагальнюючим значенням, яке читачеві треба відчути й зрозуміти. Пригадаймо поезію Т. Шевченка "Ой три шляхи широкії", в якій ідеться про долю трьох братів. В її останніх рядках є образ зарослих тернами доріг — символ довічної розлуки, бо нема вороття додому, до рідної хати, де на парубків чекають стара мати, дружина, сестра, наречена:
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
Походження символів дуже давнє. їх коріння — в первісних уявленнях про світ, у міфах та обрядах. Певні слова — сонце, світло, хмара, калина, земля, кров — закарбувалися в пам'яті поколінь як символи з давніх часів. Пізніше вони стали привертати пильну увагу художників слова, збагачуючись усе новим і новим змістом.